Цього року, 30 червня, Україна відзначає 118 років з дня народження однієї з найбільш знакових постатей українського визвольного руху ХХ століття – Романа Шухевича. Цей видатний діяч був не лише головнокомандувачем Української повстанської армії (УПА), а й головою Проводу ОУН в Україні та очолював Генеральний секретаріат Української головної визвольної ради (УГВР). Його життя та боротьба стали яскравим прикладом жертовності та відданості українській незалежності.

Пам’ятна дата також збігається з 75-річчям його останнього бою. 5 березня 1950 року, на конспіративній квартирі у Білогорщі на Львівщині, Роман Шухевич прийняв бій проти радянських спецслужб, які оточили його схованку. У той трагічний день, він загинув, але його незламний дух продовжує жити в пам’яті українців. Вислови Шухевича, такі як: «Наша боротьба не дозволяє народові скоритися перед ворогом», стали основоположними принципами для багатьох поколінь борців за свободу, загартовуючи волю та об’єднуючи націю у протистоянні агресору.

Саме Роман Шухевич зміг консолідувати патріотичні сили України у найкритичніші часи – під час Другої світової війни та у складний повоєнний період, коли радянський тоталітарний режим прагнув остаточно закріпити свою владу. В умовах бездержавності та протистояння двом потужним імперіям, він став одним з тих незламних лідерів, хто підтримував віру мільйонів українців у відродження суверенної Української Держави. Його лідерство мало вирішальне значення для збереження національного духу.

Роман Шухевич виріс у середовищі галицької інтелігенції, де патріотизм передавався з покоління в покоління. Його дід, Володимир Шухевич, був відомим етнографом, батько Осип – повітовим комісаром Західноукраїнської Народної Республіки, а дядько Степан – командиром в Українській Галицькій Армії. Ці родинні приклади, а також знайомство з полковником Євгеном Коновальцем, сформували світогляд майбутнього головнокомандувача УПА. З юних років Роман Шухевич демонстрував надзвичайні здібності: був активним пластуном, успішним спортсменом, вільно володів п’ятьма мовами та здобув освіту інженера у Львівській політехніці, паралельно навчаючись грі на фортепіано. Глибоке розуміння тяжкого становища українців під окупаційною владою привело його до лав Української Військової Організації (УВО), а згодом – до Організації Українських Націоналістів (ОУН).

У 1930-х роках Шухевич очолював бойову референтуру ОУН, беручи активну участь в антирадянських та антипольських акціях, за що був ув’язнений у концтаборі Береза Картузька. Після звільнення він проявив себе не тільки як борець за українську незалежність, а й як успішний підприємець, заснувавши рекламну фірму «Фама». Прибутки від цього бізнесу Роман Шухевич таємно спрямовував на потреби українського підпілля, демонструючи свою винахідливість та відданість справі.

Військовий досвід він набував у польській армії та на таємних старшинських курсах УВО. Ключовим етапом його військової кар’єри стало командування підрозділами «Карпатської Січі» (1938-1939), що героїчно боронила незалежність Карпатської України від угорської окупації. На початку Другої світової війни, прагнучи використати конфлікт між Німеччиною та СРСР для відновлення державності, Шухевич очолив український добровольчий курінь «Нахтігаль». Він завжди чітко усвідомлював тактичний характер співпраці з німцями, про що свідчать його слова: «Вони нас тепер потребують і використають… але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої пляни».

29 червня 1941 року «Нахтігаль» першим увійшов до Львова, і вже наступного дня, 30 червня, ОУН проголосила Акт відновлення Української Держави. У цьому тимчасовому уряді Роман Шухевич обійняв посаду заступника міністра військових справ. Однак, коли окупанти заарештували український уряд і виступили проти незалежності, Шухевич на знак протесту відмовився від подальшої співпраці. Наприкінці 1942 року він уникнув арешту, перейшов у глибоке підпілля і повністю присвятив себе збройній боротьбі за українську незалежність.

У 1943 році Романа Шухевича призначили Головним командиром УПА. Він проявив себе як справжній геній організації, перетворивши розрізнені повстанські загони на добре дисципліновану армію зі штабами, старшинськими школами, системою звань та нагород. Під його керівництвом було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) — підпільний парламент, який об’єднав представників різних політичних сил навколо єдиної ідеї збройної боротьби за Україну. Шухевич прагнув зробити УПА всенародною армією, залучаючи до командування офіцерів з-поза лав ОУН, що зміцнювало її легітимність та розширювало підтримку.

Перебуваючи в глибокому підпіллі, Роман Шухевич продовжував ефективно керувати визвольним рухом. Радянські спецслужби роками вели на нього невпинне полювання, переслідуючи його родину та побратимів. Попри важкі хвороби та постійний ризик викриття, він особисто розробляв військові плани, інструкції та навіть здійснював небезпечні конспіративні поїздки для лікування. Його останні слова, датовані липнем 1944 року, стали пророчими: «Ми свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі… Але… вмираючи будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Ця наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити…»

Життя генерала «Тараса Чупринки», як його знали в підпіллі, обірвалося 5 березня 1950 року у збройній сутичці з оперативною групою МДБ у селі Білогорща під Львовом. Будучи пораненим, він вистрелив собі у скроню, щоб не потрапити живим до рук ворога, демонструючи останній акт незламності. Тіло головнокомандувача УПА було таємно кремовано, а його останки, за однією з версій, захоронено поблизу села Гуків на Хмельниччині.

Постать Романа Шухевича залишається яскравим прикладом жертовності, залізної волі та незламності в українській історії. Навіть після смерті він був нагороджений найвищими відзнаками УПА та Пласту. Сучасна російсько-українська війна лише підкреслила значення його боротьби, а його ім’я стало символом відваги та натхнення для нинішніх захисників України. Його спадщина є невід’ємною частиною національної пам’яті та нагадуванням про ціну свободи.

Слава Україні! Героям Слава!