Стійкістю та силою наших воїнів захоплюється увесь світ. Та, на жаль, не всі вони повертаються додому живими…

Сьогодні страшна війна знову прибула в Роменську громаду зі сльозами й великим горем – «на щиті» назавжди повернувся Герой – Юрій Михайлович ПИЛИПЕНКО??

Вже традиційно живим коридором з національними прапорами та квітами зустріли мешканці громади нашого воїна.

Церемонія прощання із загиблим військовослужбовцем відбулась на Алеї Слави. Провести в останню путь Героя прийшли рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, небайдужі жителі громади.

Літію за загиблим військовослужбовцем відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Співчуття рідним та близьким висловив міський голова Олег СТОГНІЙ: «Війна… Скільки горя, страждань, болю і смертей, несе її  холодний подих. Наші захисники йдуть на небо незламними, нескореними,  незабутніми за право жити, бути українцями, за майбутнє України. Дуже боляче втрачати Героїв, справжніх патріотів рідної землі, славних синів України… Кожна трагічна звістка про них пронизує душу пекучим болем. Ще одного славного сина, який боронив Україну, втратила наша громада, ще один патріот відлетів ангелом в небо та став у стрій небесного воїнства. Юрій ПИЛИПЕНКО з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок та разом з побратимами наближав Перемогу в найгарячіших точках фронту. Ціною власного здоров’я та життя боронив наші мирні дні й тихі ночі. Вклоняємось Герою за те, що мужньо захищав від ворога свою країну, громаду і кожного з нас. Царство небесне Герою – Юрію Михайловичу ПИЛИПЕНКУ».

Після прощання жалобна процесія з квітами, прапорами, національною символікою під супровід духового оркестру провела Героя в останню земну дорогу.

Наш Захисник ПИЛИПЕНКО Юрій Михайлович народився 3 березня 1989 року в с. Довгалівка Чернігівської області. Юрій був найменшим у багатодітній родині. Мав брата та сестру.

У 1991 році «майбутній Захисник» з родиною переїхав до м. Ромни. Тут Юрій у 1995 році розпочав навчатися у Роменській школі № 10. Вчителі згадують, що Юра був талановитий в усьому: гарно та старанно навчався, любив математику, історію, читав багато книг, а також захоплювався риболовлею.

Згодом так склалися життєві обставини, що його родина у 2002 році знову повернулася на Чернігівщину. Там Юрій закінчив 11 класів місцевої школи. Навчався у Ніжинському агротехнічному інституті за спеціальністю «електоромеханік», а згодом і у Роменському індустріальному технікумі.

У мирному житті Юрій Михайлович працював на будівництві у м. Київ та трактористом на аргофірмі «Промінвест».

Хлопець мав золоті руки, дуже розумну голову. До нього часто звертались з різними проблемами та порадами. Нікому не відмовляв. Був працьовитою людиною: за що не візьмиться все доводить до кінця. І ремонти вмів робити і по господарству все знав. Батько говорить, що для нього Юрій був «Золотою дитиною»…

Війна для Юрія ПИЛИПЕНКА розпочалася ще у 2015 році, тоді у 26 років він уклав контракт із ЗСУ та став на захист Батьківщини??

Хист до механіки й золоті руки майбутнього Героя визначили його долю у армії. Пройшовши навчання, в рамках якого канадці тренували українських військових, Юрій Михайлович став старшим техніком в складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила. Разом з побратимами Юрій захищав Україну на Луганському, Донецькому та Херсонському напрямках.

Повномасштабна війна застала молодого захисника в зоні ООС, на Луганщині.

Юрій добре знав військову справу, був сміливим та не мав страху, мав позивний «Грубий».  Побратими згадують, що будучи водієм БТР Юрій почув вистріл, ймовірно, снайпера, наказав всім швидко вийти з машини і сам залишив транспортний засіб, а за мить снайпером було влучання у водійське крісло. У той день Юрій ПИЛИПЕНКО врятував весь екіпаж і сам залишився живим.

Наш воїн мав поранення, контузії, але батькам, рідним про це ніколи не розповідав. Юрій завжди говорив: «Я скільки своїх побратимів там втратив, що тепер іду до кінця – до Перемоги!», тому після відновлення та коротких реабілітацій повертався на поле бою до своїх побратимів.

Екіпаж, до якого входив старший технік Юрій ПИЛИПЕНКО, провів багато виснажливих битв, зокрема, під Бахмутом. Був надією і «залізною стіною» порятунку для тих, хто чекав визволення і підтримки на полі бою.

За дев’ять років відданої військової служби та зразкове виконання службових обов’язків Юрій ПИЛИПЕНКО отримав численні нагороди: відзнаку «За службу державі», нагрудний знак «За зразкову службу», медаль «За оборону міста Бахмут».

Останній раз Юрій був вдома у листопаді 2023 року. Під час двотижневої відпустки спілкувався з найріднішими, але більше часу проводим зі своїми чотирма племінниками. Коли приходив додому у відпустку, вимикав телефон і просто відпочивав від усього, говорив: “Хочу перезавантажитися. Бо там дуже гаряче!”.

Юрій ПИЛИПЕНКО вірив, що повернеться у мирне життя. Як і кожен воїн, який пройшов страшну дорогу боїв, мріяв про спокій та просте людське щастя. Але темрява війни не відпустила…

Тиждень тому Юрій повідомив брата, щоб всі рідні його не турбували, не хвилювалися і не телефонували… 7 днів тиші… 7 днів і безсонних ночей провели рідні у невідомості… Саме у той день, коли батько сам мав намір набрати сина, йому з невідомого номера повідомили найстрашніше…

22 серпня 2024 року в районі населеного пункту Краматорськ на Донецькому напрямку перестало битися серце нашого земляка – старшого механіка 3 механізованої роти старшого сержанта Юрія Михайловича ПИЛИПЕНКА.

Він завжди був воїном та Героєм для своєї родини, а тепер став ним для Роменської громади та всієї країни.

Воїну навіки 35…

Без сина залишилися батьки…

Без брата залишились брат та сестра…

Без рідного дядька племінники..

У цей скорботний час висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким полеглого Героя, який до останніх хвилин свого життя залишався вірним присязі та Україні!

Низький уклін Герою, якого забрали небеса!

Вічна пам’ять і шана нашому відважному Воїну – Юрію Михайловичу ПИЛИПЕНКУ!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики