Скільки ще життів забере ця безжальна війна, скільки горя принесе вона нашій країні… Біль, сльози, втрати – тягар, який несе кожен українець. Відповідь на питання, коли це закінчиться, криється в одному: доки існує росія, доти триватиме війна, доти вона нищитиме нас.

Сьогодні наша громада знову поринає у скорботу. Ми провели в останню путь ще одного героя, захисника України, який віддав своє життя в бою з російськими окупантами.

Володимир Анатолійович Бичок загинув, захищаючи рідну землю, виборюючи право на життя для кожного з нас. Він віддав найцінніше, що мав, – своє життя.

Володимир народився 28 грудня 1979 року в мальовничому селі Стражгород. Там минули його дитячі та юнацькі роки. Після дев’ятого класу місцевої школи продовжив навчання у Теплицькому професійному аграрному ліцеї, а згодом – в Уманському аграрному університеті, де здобув фах агронома. Після завершення навчання повернувся до рідного села і працював у стражгородському сільськогосподарському підприємстві спочатку механізатором, а потім – агрономом, продовжуючи справу свого батька. Він також займався ремонтними роботами та обробляв власні земельні паї. Пам’ять про Володимира назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав.

Найбільшим скарбом для Володимира була його сім’я. Разом із дружиною вони виховували двох чудових дітей – доньку та сина. Він жив і працював заради них, прагнув дати їм найкраще майбутнє. Турбота про сім’ю була для нього найважливішою.

Односельці згадують Володимира як людину надзвичайної доброти, щирості та життєрадісності. Він був товариським і працьовитим, завжди готовим прийти на допомогу. У ньому гармонійно поєднувалися найкращі людські якості. Його поважали за вміння дружити і цінувати дружбу.

Військовий шлях Володимира розпочався ще у 2017 році, коли він підписав контракт із Збройними Силами України. За цей час він пройшов через різні ділянки фронту, захищаючи нашу землю від ворога. У 2020 році повернувся до цивільного життя, сподіваючись на мирне майбутнє. Він працював, виховував дітей, будував плани та мріяв про щасливе життя. Але війна безжально зруйнувала всі його сподівання…

У липні 2022 року Володимир знову став на захист України, не вагаючись ні хвилини. Він виконував бойові завдання на посаді командира міномета стрілецького батальйону у складі 66-ої окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго. Перебуваючи на передовій, молодший сержант Володимир Бичок не раз дивився смерті в очі. Він завжди сумлінно виконував накази і бойові завдання, за що був нагороджений численними відзнаками і нагородами. Його досвід і мотивація були прикладом для побратимів.

1 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Рідкодуб Краматорського району Донецької області, Володимир прийняв свій останній бій. Він загинув як герой, залишивши після себе не лише біль втрати, але й приклад мужності, честі та незламної самопожертви. Пам’ять про його подвиг житиме вічно.

Ще один син української землі, який боровся за мир і свободу України, відійшов у вічність, виконавши свій бойовий обов’язок до кінця. Він до останнього подиху залишався вірним українському народові.

Воїну назавжди 45…

Вдома на Володимира чекали найрідніші люди – донечка, син, дружина, мати та сестра… Саме цими днями він мав приїхати на випускний своєї доньки. На жаль, цим планам не судилося збутися… Російська агресія обірвала його життя… Він повернувся додому на щиті… назавжди…

Останній земний шлях Володимира Анатолійовича був усіяний сльозами та живими квітами, що символізували скорботу і вічність…

Державний Прапор України, яким була покрита домовина Воїна, передали його сину, як символ батьківської сили, мужності та відданості Україні. Три гучних постріли в небо та Гімн України сповістили, що душа Воїна знайшла вічний спокій у рідній землі. Тепер молодший сержант Володимир Бичок навіки у Небесному Воїнстві…

Востаннє схилилися над домовиною Героя його мати, дружина, донька, син, сестра, бойові побратими, а також усі, хто знав, поважав і любив Володимира.

Не існує слів, здатних утішити рідних у цю тяжку мить. Нехай Господь дасть їм сили пережити цю непоправну втрату. Сумуємо разом з усією громадою та підтримуємо родину у важку годину скорботи. Нехай опіка Всевишнього допоможе їм пережити це велике горе. Ми ніколи не пробачимо окупантам той жах і біль, які вони принесли на нашу землю…

Герої не вмирають! Їхні душі сяють найяскравішими зірками на небосхилі. Вони завжди поруч з нами, живуть у наших серцях, спогадах та думках. Їхній подвиг назавжди закарбований в історії України.

Низький уклін Воїну-захиснику Володимиру Бичку. Нехай його добра і щира душа знайде вічний спокій.

Пам’ятаймо ціну нашого мирного життя. Не забуваймо, що там, де ступає нога окупанта, завжди панує смерть і руйнування. Пам’ятаймо…