В сучасній міжнародній політиці спостерігається прагнення деяких світових лідерів до швидких і помітних результатів, що можуть зміцнити їхній образ ефективних керівників. Такий підхід передбачає пошук негайних політичних дивідендів. Інструменти для досягнення цих цілей можуть змінюватися: від спроб налагодити переговори між конфліктуючими сторонами до використання більш рішучих, військових методів. Короткострокові вигоди часто виявляються привабливішими за довгострокові стратегії.

Водночас важливо розуміти, що попри існуюче союзництво, інтереси ключових гравців у геополітиці Близького Сходу можуть відрізнятися. Наприклад, між Сполученими Штатами та Ізраїлем щодо ситуації навколо Ірану. Можна припустити, що лідери певних держав майстерно використовують амбіції інших, граючи на їхньому прагненні до визнання та слави.

Інтереси Ізраїлю все більше зосереджуються на внутрішніх змінах в Ірані, наголошуючи на дестабілізації або зміні режиму, а не лише на обмеженні ядерної програми.

США, а точніше їхній президент, ймовірно, переслідують скромніші цілі – спонукати Іран повернутися до переговорів і укласти нову угоду щодо ядерної безпеки. Цілком можливо, що після серії точкових ударів по Ірану, може здатися реалістичним зупинити подальшу ескалацію, підписати угоду та «закрити» питання. Проте існує суттєвий ризик.

Існує надзвичайно висока ймовірність, що процес ескалації конфлікту може вийти з-під контролю і поширитися на весь регіон Близького Сходу.

Дуже показовою є реакція сусідніх арабських країн, які занепокоєні можливим поширенням війни на їхні території, зокрема, через імовірні удари Ірану по іноземних військових базах в регіоні. Навіть якщо офіційні заяви іранської влади є стриманими, місцеві експерти відкрито обговорюють такі сценарії в медіа.

Примітно, що аналітики з регіону Перської затоки прямо вказують, що головним бенефіціаром і зацікавленою особою у подальшій ескалації є певний лідер однієї з країн. Це підкреслює розрізнення між національними інтересами держави та особистими політичними амбіціями її керівника. Проте, інші ключові світові лідери, навіть після військових дій, поки що не сприймаються як однозначно зацікавлені у подальшій масштабній війні.

Для України такий новий фокус уваги світової політики може мати несприятливі наслідки. Не отримавши значних успіхів на українському напрямку, не варто очікувати від деяких лідерів зусиль щодо зменшення інтенсивності бойових дій. Натомість, нормалізація відносин між великими державами, на жаль для України, може не потребувати якихось передумов. Це може призвести до повернення до певних партнерських відносин, що потенційно обійде інтереси колишніх європейських партнерів.

Змінити ці геополітичні розклади може лише розгортання масштабної війни на Близькому Сході. Адже в таку гру ще не вступали важливі для України країни, такі як Туреччина, а також Азербайджан, який хоч і менш помітний у нашому інформаційному полі, але так само відіграє значну роль у регіональній стабільності.