Сьогодні, 17 липня 2025 року, минає рівно рік від трагічної загибелі нашого земляка, молодшого сержанта Станіслава Петровича Сада. Його життя — це приклад непохитної гідності, глибокої відданості своїй родині, громаді та, безсумнівно, Батьківщині. Його передчасна смерть є невимовною втратою для його рідних, близьких друзів, бойових побратимів та всієї Теофіпольської громади, яка завжди пам’ятатиме свого Героя.

Станіслав Сад народився 8 жовтня 1976 року в мальовничому селищі Володимирець на Рівненщині. В шкільні роки він навчався у місцевій загальноосвітній школі №2, а пізніше здобув фахову освіту в Дубнівському училищі культури, де його талантом стало керівництво духовим оркестром. Його професійне та особисте життя було нерозривно пов’язане з музикою: він плідно працював у муніципальному духовому оркестрі Теофіполя, був активним учасником ансамблю духових інструментів у місцевому центрі культури та дозвілля, даруючи радість своєю творчістю.

У 1995 році, разом зі своєю дружиною, Станіслав Петрович оселився в Теофіполі, де згодом народилися їхні дві чарівні донечки. Останні роки перед війною він сумлінно працював оператором у ТОВ «Україна 2001». Серед своїх земляків він назавжди залишив добру пам’ять — як скромна, щира, надзвичайно талановита та порядна людина, яку цінували за людяність та доброту.

10 січня 2023 року Станіслав Петрович був гідно призваний на службу по мобілізації, ставши на захист своєї країни. Його військове звання — молодший сержант, а посада — командир відділення гранатометного взводу вогневої підтримки мотопіхотного батальйону. Його безпосереднім обов’язком було надійне прикриття побратимів та ефективне знищення ворожих цілей, при цьому щодня ризикуючи власним життям заради спільної перемоги.

17 липня 2024 року, під час жорстокого мінометного обстрілу в районі міста Вугледар, що на Донеччині, Станіслав Петрович мужньо загинув. Він віддав найцінніше — своє життя — за незалежність, мир та безпеку в Україні. Його похорон відбувся 26 липня на кладовищі цукрового заводу в Теофіполі, де він знайшов свій останній спочинок.

До останнього свого подиху Станіслав Петрович залишався вірним своїй військовій присязі та Україні. За виняткову мужність і героїзм, проявлені під час захисту Батьківщини, молодшого сержанта Сада Станіслава Петровича було посмертно нагороджено медаллю «Золотий тризуб» — згідно з наказом Міністра оборони України № 910 від 11 червня 2024 року, а також орденом «За мужність» ІІІ ступення відповідно до Указу Президента України № 891 від 31 грудня 2024 року.

Минає рік, але невимовний біль від втрати не вщухає. Його рідні, побратими та друзі згадують Станіслава як людину з величезним серцем, яка завжди була готова прийти на допомогу, підтримати та захистити. Його ім’я назавжди буде навічно вписано золотими літерами в героїчну історію України.

Вічна пам’ять нашому Герою! Нехай його самовіддана жертва стане потужним натхненням для майбутніх поколінь, а його подвиг — незабутнім символом незламної мужності та щирої любові до рідної Батьківщини.