Історичний аналіз показує, що Росія ніколи не дотримувалася прозорих правил у питаннях енергетики. Замість ринкових відносин, вона системно застосовувала енергетичні ресурси як інструмент політичного тиску та шантажу. Кожна поступка, кожен компроміс, на який йдуть західні партнери, сприймається російським керівництвом не як жест доброї волі, а як ознака слабкості та стимул для посилення тиску. Це порочне коло, яке постійно підживлює агресивні дії та підриває довіру на міжнародній арені. Наприклад, ситуація з технічним обслуговуванням газових турбін, яка спочатку подавалася як суто технічна проблема, швидко перетворилася на черговий важіль у газовій війні проти Європи, що лише підтверджує цю тенденцію. Припинення або суттєве обмеження газопостачання Європи через ключові трубопроводи може призвести до серйозних економічних потрясінь, зростання цін на енергоносії та, як наслідок, значного зниження життєвого рівня громадян.

Європейські країни, зі свого боку, повинні усвідомити цей ризик і активно працювати над забезпеченням своєї енергетичної безпеки. Це означає не лише диверсифікацію джерел постачання газу, але й активний перехід на відновлювані джерела енергії, а також інвестиції в енергоефективність. Важливо також посилити співпрацю між країнами-членами Європейського Союзу для створення спільного енергетичного фронту, який був би стійким до зовнішнього тиску. Відмова від російського газу, попри короткострокові труднощі, є стратегічно важливим кроком для забезпечення суверенітету та стабільності європейського континенту. Залежність від ненадійного постачальника завжди створює загрозу, що може бути використана у будь-який момент.

Поточна ситуація чітко демонструє, що Росія не буде грати за міжнародними правилами, доки не відчує потужної та єдиної відповіді. Це стосується не лише газопостачання Європи, а й загалом ведення міжнародних відносин. Єдиний спосіб протистояти цьому тиску – це виявити непохитну рішучість і силу. Перегляд будь-яких рішень, які можуть бути сприйняті як поступки, є критично важливим. Інакше є ризик, що така політика лише заохочуватиме подальші провокації та посилення енергетичного шантажу. Країни Європи повинні демонструвати єдність та готовність до рішучих дій, аби гарантувати власну стабільність та захистити свої національні інтереси. Це вимагає розробки довгострокових стратегій, які унеможливлять використання енергії як інструменту геополітики, що стане ключем до справжньої енергетичної безпеки на континенті. Нарощування власних потужностей та пошук альтернативних постачальників є нагальною потребою. Тільки рішучі та послідовні дії зможуть змусити агресора відмовитись від практики газової війни та повернутися до цивілізованих відносин.