#Тіяк: Маленька брехня та справжнє «Я»

Кожного разу, коли ми говоримо неправду, навіть незначну брехню, ми віддаляємось від свого справжнього «Я». Ця брехня, на перший погляд, може здаватися дрібницею, але часто вона є способом приховати вразливість або уникнути неприємних почуттів. Чи завжди потрібно говорити правду? Іноді, можливо, маленька брехня допустима, але чи виправдовує це втрату зв’язку з собою?

Чому ми вдаємось до брехні? Найчастіше це відбувається через страх. Страх бути відкинутим, незрозумілим або засудженим. Ми боїмося показати свою справжню сутність, свої слабкості та недоліки. Але чи не парадоксально, що саме приховуючи себе, ми стаємо ще більш вразливими?

Невелика брехня може здаватися виходом із ситуації, але вона має наслідки. Кожна неправда створює бар’єр між нами та іншими людьми, а також між нами та самими собою. Ми починаємо жити у світі ілюзій, де важко розрізнити правду від вигадки. Чи варте миттєве полегшення довготривалих наслідків?

Але інколи (інколи!) маленька брехня може бути виправданою. Наприклад, щоб не образити людину або уникнути конфлікту. Проте, важливо пам’ятати про межу, за якою брехня стає звичкою, що руйнує наші стосунки та самооцінку. Погоджуєтесь?