Йому навіки 22… У цій цифрі — вся нездійснена молодість, яка не встигла розквітнути, прожити, відчути світ, що тепер змінився назавжди. Микола народився восени, 18 жовтня 2000 року, з очима, повними життя та надії. Йому судилося стати тихим героєм — тим, хто тримав небо над нашими головами, перемагаючи страх і біль щодня. Починаючи з 2019 року, він служив, не рахуючи годин, бо знав – його служба — це більше, ніж просто обов’язок. Це щира любов до рідної землі, яку він відстоював з усім пекучим вогнем свого серця.

Коли почалася повномасштабна війна, Микола став на першу лінію оборони, не вагаючись. Його відвага не знала меж. Він був не просто солдатом із автоматом — він був другом, тим, хто завжди вмів розсмішити, підтримати, підняти дух навіть у найтемніші години. Добрий, веселий, мудрий, живий… В його усмішці — нескінченна сила, яку ніхто не зможе забрати. Відлуння його голосу досі звучить у серцях близьких, рідних, побратимів. Залишилася його історія — наповнена мужністю і жертовністю, історія про молодого хлопця, який пішов боронити наш дім і назавжди залишився героєм. Він мав мрії, плани — життя, яке так швидко забрала війна… Але Микола залишиться для нас сенсом життя, прикладом незламності і тим теплим промінцем, що не згасне навіть у найглибшій темряві. ГЕРОЮ, ми вдячні тобі за кожен день, кожну мить. Ти — наше серце і наша біль. Твоя пам’ять — невгасима. Спи спокійно, ГЕРОЮ, десь там, де немає болю і війни. Твій шлях не закінчився. Ти — назавжди з нами.