🇺🇦Три роки мужності й боротьби за Україну: Шепетівська громада у скорботі прощалася з матросом Віталієм Коломійчуком
✔Пекучий біль втрати знову стискає серце громади. 20 березня «на щиті» на рідну землю повернувся навідник десантно-штурмового відділення матрос Коломійчук Віталій Миколайович, який віддав своє життя за Україну.
✔Віталій Коломійчук народився 7 квітня 1987 року в селі Жилинці. Його дитинство було сформоване як важкими, так і світлими моментами. Незважаючи на складні сімейні обставини, доля подарувала йому другого батька – Федорчука Петра Броніславовича, який став для Віталія не лише наставником, а й близьким другом. Петро любив Віталія як рідного сина, направляв його та підтримував у всіх починаннях. З появою сестрички Іринки, Віталій взяв на себе обов’язок старшого брата, став для неї захисником, найкращим другом і прикладом для наслідування.
✔У 1995 році Віталій пішов до Пліщинської загальноосвітньої школи. Спокійний, уважний та відповідальний учень швидко завоював повагу серед однокласників та вчителів. Він був сумлінним і працьовитим учнем, завжди готовим до нових знань. Віталій брав активну участь у шкільному житті, зокрема в громадських заходах, спортивних змаганнях та учнівському самоврядуванні. Дисциплінований, тактовний та врівноважений, він був прикладом для інших. Шкільні роки залишились у його пам’яті як найтепліші спогади.
✔У 2004 році Віталій завершив навчання в школі, вирісши працьовитим і наполегливим юнаком. Він легко опановував нові знання та навички, завжди досягаючи поставлених цілей.
✔У 2005 році Віталій був мобілізований на строкову військову службу, яку проходив у місті Миколаїв. Армія загартувала його характер, зробивши сильнішим та впевненішим у собі.
✔Після повернення до цивільного життя Віталій працював на шиномонтажі. Його «золоті руки» дозволяли йому майструвати, ремонтувати та створювати. Він виконував кожну роботу з душею, відповідально і якісно. Віталій був люблячим дядьком для своїх племінників – Софійки, Світланки та Руслана. Він оберігав їх, був справжнім хрещеним батьком та наставником. Племінники завжди відчували його підтримку й тепло. Віталій намагався приділити увагу кожному, навчаючи, підказуючи та підтримуючи.
✔Шукаючи можливості для розвитку, Віталій працював за кордоном, але завжди серцем і душею залишався поруч із рідними. Його підтримка відчувалася у кожному слові та у кожному дзвінку додому. Він мав багато планів на майбутнє, мріяв повернутися до мирного життя, відкрити власну справу, щоб допомагати рідним.
✔Коли почалася війна, Віталій без вагань став на захист Батьківщини 1 березня 2022 року. Він змінив мирну працю на військову справу, взявши до рук зброю. Його товариші цінували його за хоробрість, витримку та людяність навіть у найважчих ситуаціях.
✔У грудні 2024 року Віталій приїздив у відпустку. Це був час теплих зустрічей та обіймів з рідними. Він допомагав по господарству, жартував та намагався дарувати близьким радість, ніби компенсуючи дні розлуки. Особливу увагу приділяв мамі та сестрі. Тоді ніхто не знав, що це буде їхня остання зустріч.
✔14 березня Віталій востаннє вийшов на зв’язок, виражаючи спокій, але й тривогу в голосі. Він попрощався, запевнивши, що все буде добре. Його останні слова: «Маю йти на завдання… Бережіть себе… Люблю вас…» назавжди залишаться в пам’яті. 16 березня 2025 року, під час виконання бойового завдання, Віталій Коломійчук загинув, віддавши своє життя за свободу України.
✔Життя Віталія було сповнене праці, любові та відданості. Він був опорою для своєї сім’ї, вірним другом, надійним побратимом. Його ім’я навіки залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів і всієї України.
🇺🇦Вічна пам’ять і слава Герою!