У Дніпрі проходять лікування мешканка села Званівка на Донеччині, яка пережила жахливі події. Жінка, на ім’я Ольга, 12 годин поспіль рухалася під інтенсивними обстрілами, долаючи заміновані території, з серйозною раною обличчя. Її чоловіка, двох синів та найближчих сусідів було розстріляно російськими окупантами. На початку її також вважали загиблою. Проте Ольга, дивом прийшовши до тями, з останніх сил дісталася до позицій українських захисників. Вони надали їй першу допомогу та терміново передали медикам.

В ексклюзивному інтерв’ю для ТСН, Ольга поділилася деталями свого неймовірного порятунку та пережитого жаху. Вона розповіла журналістці Ользі Павловській, як їй вдалося вижити після такого страшного досвіду.

«Все сталося миттєво. Окупант увірвався зі словами „вибачте, наказ“. Ми не змогли зрозуміти, що відбувається, як раптом пролунали постріли. Ми всі впали. Я була переконана, що теж загинула, що цей жах нарешті закінчився. Ми всі разом вмерли», — з болем згадує постраждала.

Пані Ольга памʼятає кожну деталь тих страшних подій. Разом із чоловіком та двома дорослими синами вона переховувалася у підвалі власного будинку в селі Званівка, що знаходиться поблизу Сіверська. Вони планували евакуюватися до безпечнішого місця і вже зібрали необхідні речі, але ранок приніс неможливість вийти. Так тривало десять довгих днів, наповнених жахом.

«Десять днів — це було справжнє пекло, повний жах. Постійні прильоти, безпілотники. Їх було тисячі! Вони літали над нашим будинком, і ми щомиті очікували, що він впаде. На сьомий день старший син сказав: „Мамо, я більше не можу, я сходжу з розуму“», — ділиться Ольга.

Вона розповідає, що коли раптом настала тиша, її 32-річний молодший син вийшов на вулицю по воду. Саме в цей час до їхнього підвалу увірвалися російські окупанти.

«Вони запитали: „Говоріть, де вороги“. Я відповіла, що не знаю. Один з них навіть попросив: „Ви не можете мені зробити кави?“. Я йому відповіла, що в нас навіть води немає. Він говорив, ніби звичайна людина, розповів щось про свою доньку. А потім холоднокровно зайшов і розстріляв», — згадує жінка.

Ольга отямилася в підвалі, відчуваючи нестерпний біль у обличчі, поруч із тілами свого чоловіка та старшого сина, яких також звали Олександрами. Вона вирушила на пошуки молодшого сина, Володимира.

«Усе навколо палало! Це було схоже на фільм жахів. Вибухи лунали скрізь. Я ходила, кричала, але нікого не було. Діставшись до підвалу сусідки, я побачила там справжній Армагеддон: поруч із тілом вбитої сусідки лежав мій син. Я взяла його руку, але вона була холодна, як у ляльки. Я сказала: „Вово, вибач мені, що я не змогла тебе врятувати“», — розповідає жінка.

У темряві, не знаючи, як вона рухається, Ольга наважилася покинути село. Вона до сіх пір не розуміє, як їй вдалося подолати такий шлях з пораненнями.

«Я йшла. Бомби падали. Одна впала поруч, залишивши яму. Я впала в ту гарячу яму, ледве вибралася. Мені було вже все одно. Якщо ракета вб’є — то вб’є. Згодом я дізналася, що там були міни», — згадує вона.

Через півдоби вона дісталася до українських захисників. Вони допомогли їй та доставили до лікарні у Дніпрі.

«Ми щасливі, що куля пройшла трохи нижче, не зачепивши життєво важливі судини, що її не вбило одразу. Кілька сантиметрів відділяли її від смерті після такого пострілу», — повідомив Сергій Риженко, головний лікар Дніпровської обласної клінічної лікарні ім. Мечникова.

Куля пройшла крізь праву щоку і вийшла біля лівого вуха. Операція тривала понад годину, попереду ще кілька операцій для відновлення обличчя. З пораненою працюють психологи, щоб допомогти їй впоратися з трагедією. Водночас Ольга прагне справедливості та покарання для тих, хто вчинив цей звірячий злочин.

«Ми допитали потерпілу та зафіксували її свідчення щодо чергового воєнного злочину проти цивільного населення. Зараз тривають слідчі дії для встановлення всіх обставин події та ідентифікації російських військовослужбовців, причетних до цього злочину», — повідомив Вадим Букрєй, керівник управління Донецької обласної прокуратури. Винним загрожує довічне ув’язнення.