Україна та Росія мають абсолютно різні історичні корені державотворення. Игнорування цієї фундаментальної відмінності робить будь-яке копіювання російських методів державного управління смертельною загрозою для розвитку демократичної України.

Росія, на відміну від України, формувалася під впливом Золотої Орди. Там влада хана/царя сприймалася як сакральна та спадкова, а її легітимність базувалася на насильстві й крові. Це призвело до формування централізованої влади, де рішення ухвалювалися виключно правителем або його найближчим оточенням, на відміну від українських колегіальних органів. Рада знаті, аналог сучасної Верховної Ради, скликалася лише за волею правителя.

Ядро російської влади завжди становила військова знать, що перегукується з певними силовими структурами, які можуть мати вплив на адміністрацію в сучасних умовах.

Право та закони в Росії часто формувалися на основі Яс Чингізхана або царських указів. Це відрізняється від українських реалій, де такі дії, як позбавлення громадянства чи санкції проти громадян, які можуть здаватися неконституційними, базуються на авторитеті керівника, аналогічно авторитету хана/царя в Росії. Цей авторитаризм є однією з ключових відмінностей.

У російській моделі правитель призначав намісників, які не залежали від місцевого населення та його потреб. Це дозволяло їм діяти на власний розсуд, орієнтуючись лише на царя, і не приносило користі громаді.

В Росії ротація влади історично відбувалася через спадковість або заколоти. Така модель зміни влади є неприйнятною для України, адже її копіювання означає шлях до авторитаризму.

Україна, навпаки, має свої витоки від Запорізької Січі та Магдебурзького права. Влада формувалася від громади. Військові ради на Січі та міське самоврядування були прикладами справжнього народного самоврядування. Українська модель державотворення ґрунтується на виборності та підзвітності громаді.

Об’єднуючим началом українських систем є виборність, що походить з громад. Механізм роботи української влади – це ротація, колегіальність та залежність від волі виборців. Керівник постійно враховує інтереси громади, що є фундаментальною відмінністю від російської моделі.

Ядром влади в українській моделі були місцеві органи, такі як магістрат чи військова старшина, що підкреслює децентралізований підхід.

Ця різниця в історичному розвитку та моделях державотворення очевидна. Україна – це не Росія!

Шлях до майбутнього України полягає у встановленні чіткої виборчої системи «знизу догори»:

1. Спочатку обираємо місцеву владу.

2. Обрані представники громад пропонують кандидатів до Верховної Ради.

3. Депутати обласних рад пропонують кандидатів на посаду президента.

Необхідний рух від громади до центру!

Микола Горбачов, Голова ГО «За Демократичне Виборче Право»