Учора, працюючи на місцях уражень у Києві, ми зіткнулися з численними скаргами від мешканців. Незважаючи на десятки тисяч працівників Київської міської державної адміністрації (КМДА), департаментів та комунальних підприємств, реальної допомоги людям практично не було. У кращому випадку – представники влади з’являлися в перший день для фотографування, після чого відповідальність знову лягала на районні комунальні служби, волонтерів та військових.

Виникає питання: де директори департаментів, які мають під своїм керівництвом сотні підприємств, мільярдні бюджети та тисячі працівників? Ці посадовці володіють реальними ресурсами – технікою, людьми, інструментами – і мають прямий обов’язок діяти. Однак, вони, схоже, навіть не намагаються зрозуміти реальну ситуацію, надаючи перевагу повному ігноруванню проблем.

Де керівники міських комунальних підприємств (КП), через які проходять кошти на відновлення та реагування? Вони також відсутні на місцях, залишаючи мешканців сам на сам із проблемами. Питання харчування, забезпечення евакуйованих житлом – сфери, де мала б активно працювати міська влада, залишаються без належної уваги. Навіть створений нами фонд допомоги, що складається з ресурсів, які вдалося зібрати, пропонує умови проживання, від яких люди відмовляються через їхню низьку якість. Таке ставлення викликає відчуття зневаги у громадян. Місто має достатньо фінансових ресурсів, але вони чомусь заблоковані.

Де обіцяні модульні укриття? Можливо, вони не є пріоритетом для чиновників, але для киян – це життєва необхідність. Протягом пів року я намагаюся зрушити це питання з мертвої точки, але департаменти чинять опір, ймовірно, через небажання залучати до підрядів сторонні компанії. Показово, що скляні зупинки будуються, а критично важливі укриття – ні.

Натомість, ми спостерігаємо показові візити міського голови з показною турботою на фоні парків та відремонтованих фасадів. Це все робиться виключно для створення видимості роботи, а не для реальної допомоги людям.

Місто має значні кошти, але райони не можуть закупити навіть найпростіші матеріали для ремонту вибитих вікон. Комунальні служби перебувають у скрутному становищі: їм навмисно обмежують фінансування, щоб зберегти вплив на голів районних державних адміністрацій. Зарплати працівників КП мізерні, техніка зношена, а люди працюють по дві доби після ворожих обстрілів. Ми пропонували реальні доплати за понаднормову роботу та ризики, але рішення не приймаються, оскільки їх має затвердити міський голова.

Керівники керуючих компаній призначаються мером, який контролює усі структури, але при цьому уникає персональної відповідальності. Бюджет Києва, що перевищує 100 мільярдів гривень, ніби прихований. Місцеве самоврядування функціонує в режимі «випрошування», де все прив’язане до лояльності. Централізація та ручне управління руйнують місто.

Системні проблеми, такі як відсутність належних укриттів, допомоги постраждалим, ефективного відновлення та підтримки міської оборонної інфраструктури, потребують негайного фінансування. Фінансування, яке існує, але недоступне для військової адміністрації через відсутність власного бюджету. Бюджет перебуває під контролем мера, а Київрада схвалює пропозиції, подані директорами департаментів, які також призначені мером.

КМДА перетворилася на неефективну структуру, що постійно перекладає відповідальність. Така бездіяльність під час війни становить реальну загрозу, адже коли органи влади, що володіють усіма повноваженнями та ресурсами, не виконують свої обов’язки, страждають безпека та життя громадян.

Якщо система не здатна функціонувати належним чином, необхідно чесно визнати, що вона стала частиною проблеми, а не її вирішенням.

Пане мер, Віталію Кличку, чого ви насправді боїтеся? Відкритої розмови чи публічного діалогу? Кияни мають право знати ваше бачення, ваші рішення та критерії, якими ви керуєтесь. Однак, замість конструктивного діалогу, після кожної моєї публікації в мережі розпочинається кампанія з дезінформації та «джинси». При цьому, ви уникаєте прямого спілкування, ховаючись за спинами своїх заступників. Я завжди готовий до відкритого публічного обговорення, але, на жаль, ви його уникаєте.