У квітучій весні згасло молоде життя… З сумом провели в останню земну дорогу Героя 🕯

🥀 Цього скорботного дня над нашою громадою ніби згасло сонце… У серцях запанувала темрява від болю й втрати. Ми схилили голови в невимовному горі, прощаючись із Героєм, що поклав своє молоде життя на жертовний вівтар свободи України. У вічність пішов той, кому було лише 25… Хлопець, який мав би жити, любити, виховувати сина — а натомість загинув у бою, тримаючи в руках зброю, а в серці — нашу Батьківщину.

💔 На весняну землю, пронизану кров’ю, зійшла ще одна сльоза війни.

23 березня 2025 року чорним болем увійшло в серце нашої громади. Під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області, загинув наш земляк, кулеметник 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону, солдат КУШНІР Станіслав Вячеславович. Ім’я Героя, його подвиг та самопожертва назавжди залишаться в наших серцях.

Юне життя, сповнене мрій, любові, надій — обірвалося під вогнем війни. Станіслав Вячеславович Кушнір став прикладом мужності та відданості Україні. Його героїзм та самовідданість назавжди закарбуються в пам’яті нашого народу.

Станіслав народився 11 грудня 1999 року в селі Мушкутинці. Усе його дитинство пройшло на рідній землі — у знайомих стежках, у теплі маминої усмішки, у звуках дзвінкого сміху з шкільного подвір’я. Ще малим, він мріяв бути воїном — сильним, мужнім, справжнім. Його мрія стала реальністю, а він – справжнім Героєм.

Тому після 8 класів він вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, де став одним із кращих. Там його запам’ятали не лише як відповідального і витривалого, а й як талановитого — він гарно співав, захоплювався спортом, був справжнім другом і опорою для інших. Його товариші завжди відмічали його оптимізм та незламний дух.

Згодом розпочав трудову діяльність — спочатку в газконторі рідного міста, а згодом поїхав на заробітки до Польщі. Але серце його було вдома, в Україні. І в 2020 році він повернувся не просто додому, а до свого покликання. Він обрав шлях захисника Батьківщини.

▪️ Спершу пройшов строкову службу. Та вже через місяць, не вагаючись, підписав контракт на три роки. Він обрав шлях, де кожен день — між життям і смертю. Його вибір свідчить про неймовірну мужність та готовність до самопожертви.

З початком повномасштабного вторгнення, Станіслав знову пішов на передову. Під час служби в Миколаївській області створив власну сім’ю та став батьком маленького Матвія. Його любов до родини була безмежною, а турбота про сина — найбільшою мотивацією.

У грудні минулого року востаннє приїхав у рідне село побачити родину. Лише десять днів… І знову — дорога на фронт. Цього разу на Донецький напрямок.

21 березня Станіслав ще розмовляв із матір’ю. Голос був спокійним. Сказав, що все добре, що має відвезти побратимів на позицію й повернутися. Але він не повернувся… Його останній дзвінок назавжди залишиться в пам’яті його близьких.

▪️ Через день — страшна звістка. Кров застигла в жилах, серце розбилося на тисячу осколків.

У глибокій скорботі залишились матір, батько, син Матвій, четверо братів та сестра. А разом із ними у скорботі ми всі. Його втрата – це непоправний біль для всієї родини та громади.

🇺🇦 Під звуки Гімну, під скорботний залп почесної варти і з прапорами в руках провели Станіслава Вячеславовича як справжнього Героя. Його подвиг вшановано з усіма військовими почестями.

Схиляємо голови в глибокій пошані. Пам’ять про нього житиме вічно — в наших серцях, в кожному нашому дні, здобутому його мужністю. Його героїзм стане прикладом для майбутніх поколінь.

🙏 Світла пам’ять тобі, Герою… Тепер ти вічна зірка на небі, що освітлює шлях до Перемоги. Його самопожертва не буде забута.