У Лебедині з глибоким сумом попрощалися з Героєм – солдатом Дмитром Пушкарем, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.

Дмитро Олександрович Пушкар народився 30 липня 1996 року. Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації, він не залишився осторонь, обравши шлях мужнього захисника. Дмитро проходив військову службу за контрактом у складі полку «Азов», де служив водієм-електриком одного з відділень наземних безпілотних систем батальйону спеціального призначення. Ця роль вимагала неабиякої відповідальності та технічних знань, які Дмитро успішно демонстрував.

10 серпня 2025 року, під час виконання бойових завдань на Донеччині, вірний син України зник безвісти. Його повернення до рідного Лебедина відбулося на щиті, як свідчення його незламності та відданості присязі. Вдома на Героя чекали люблячі батьки, рідний брат та дружина. Життя Дмитра Олександровича обірвалося на 29-му році, залишивши по собі світлу пам’ять та глибокий слід у серцях близьких.

Церемонія прощання з Дмитром Пушкарем розпочалася у Свято-Троїцькій Успенській церкві. Біля храму зібралося чимало людей – рідні, друзі, бойові побратими та небайдужі мешканці громади, які прийшли вшанувати пам’ять загиблого воїна. Траурна процесія пройшла вулицями міста, формуючи живий коридор, у якому земляки проводжали свого Героя до місця вічного спочинку. У скорботній тиші, під звуки Державного Гімну України, кожен українець відчував глибину втрати.

На місці поховання бійця слова глибокої поваги та вдячності висловили виконуюча обов’язки міського голови Світлана Горошко, начальник ІІ відділу Сумського РТЦК та СП (м. Лебедин) підполковник Ігор Ячменьов, а також бойові побратими Дмитра. У їхніх промовах звучали згадки про мужність, незламність, лідерський хист та неперевершену людяність Дмитра. Його описували як воїна, що вмів надихати та вести за собою, був надійним побратимом, з яким не страшно було долати найважчі випробування війни. Пам’ять про солдата Дмитра Пушкаря житиме вічно.

Поховали Героя на Алеї Слави з усіма військовими почестями. Схилилися знамена, замайоріли в руках прапори, а в очах земляків застигли сльози непоправної втрати та глибокого смутку. Ми висловлюємо щиру вдячність батькам Дмитра Олександровича за виховання гідного сина України. Самопожертва Дмитра Пушкаря є вагомим внеском у спільну боротьбу українського народу за незалежність і свободу. Його життя, віддане служінню Україні, назавжди залишиться прикладом мужності та патріотизму.

Вічна пам’ять і слава Герою!