Глобальні, Розслідування, Світ, Світові новини
Археологи знайшли докази жорстоких гладіаторських боїв ведмедів
Ведмеді, яких змушували брати участь у цих стародавніх видовищах, виконували найрізноманітніші ролі.
Розбитий череп бурого ведмедя, виявлений біля римського амфітеатру в Сербії, свідчить про те, що дика тварина роками перебувала у неволі та страждала від інфекції перед своєю смертю близько 1700 років тому. Про це повідомляє Live Science.
Ця знахідка є першим прямим доказом використання ведмедів на гладіаторській арені, підтверджуючи жорстокість римських видовищ за участю тварин. “Ми не можемо з упевненістю сказати, чи загинув ведмідь безпосередньо на арені, але дані свідчать про те, що травму було отримано під час видовищ, а подальше інфікування, ймовірно, значною мірою сприяло його смерті”, – зазначив провідний автор дослідження Неманья Маркович.
У журналі Antiquity Маркович та його колеги детально проаналізували фрагментований череп бурого ведмедя (Ursus arctos), знайдений під час розкопок 2016 року неподалік від амфітеатру у Вімінаціумі, римській прикордонній військовій базі сучасної Сербії. Амфітеатр, збудований у II столітті н. е., міг вміщувати близько 7000 осіб. Археологи виявили череп ведмедя біля входу, поруч з іншими кістками тварин, зокрема леопарда. Маркович пояснив: “Попередні дослідження показують, що тварин, убитих на арені, обробляли поблизу, їхнє м’ясо розподіляли, а кістки викидали поруч з амфітеатром, а не ховали на офіційному кладовищі тварин”.
Ведмеді, яких змушували брати участь у цих стародавніх видовищах, виконували найрізноманітніші ролі. Їх могли використовувати для боїв із “венаторами” – гладіаторами, що спеціалізувалися на полюванні; для сутичок з іншими тваринами; для страти засуджених; або для проведення дресированих вистав.
Аналіз черепа виявив жорстокість цих видовищ. За допомогою аналізу давньої ДНК вчені встановили, що ведмідь був самцем, проживав у цьому районі, а його зуби свідчили про вік близько 6 років на момент смерті. Радіовуглецеве датування кісток вказало на період між 240 і 350 роками н.е. – час активних гладіаторських боїв у Вімінаціумі.
Велика рана на передній частині черепа ведмедя мала ознаки загоєння, але також і інфекції, що свідчить про боротьбу з травмою перед смертю. Дослідники припускають, що ця травма могла бути нанесена “венатором”, озброєним списом. У щелепах тварини виявлено сліди інфекції та аномальний знос іклів. Учені зазначають, що ведмеді в неволі часто гризуть прути своїх кліток, що призводить до проблем із зубами та щелепами, подібних до тих, що спостерігаються в цього стародавнього ведмедя. Маркович додав: “Цього ведмедя, ймовірно, утримували в неволі роками, а не тільки тижнями”.
На його думку, у такому разі він би неодноразово з’являвся в римських видовищах у Вімінаціумі.
Таким чином, це дослідження надає перші прямі остеологічно підтверджені дані про участь бурих ведмедів у римських видовищах, доповнюючи історичні згадки.
Новини про вивчення гладіаторських боїв
Раніше археологи знайшли скелет римського гладіатора, який став першим речовим доказом бою між людиною і великою дикою кішкою. Скелет чоловіка, віком від 26 до 35 років, мав сліди укусів на тазу від великої кішки, ймовірно, лева. Останки були виявлені на цвинтарі Дріффілд-Террас у Великій Британії.


