Вони втратили кінцівки, пережили полон, стояли на межі життя і смерті, але зберегли найважливіше – себе. Ці надзвичайні люди доводять: сила духу визначає межі можливого, а фізичні втрати не можуть загасити жагу до життя. Саме такі герої зібралися на мотиваційній зустрічі в межах заходу “Сильні духом”.

🔸 Андрій Васильєв: “Не ми маємо інтегруватися в суспільство, а воно – до нас”.

Ветеран війни, експерт із соціальної реінтеграції в Superhumans Center та учасник Kardon Race 2024. Андрій втратив руку на війні, але його незламний дух та сила волі слугують прикладом. Він активно займається спортом, демонструючи, що життя продовжується і переходить на новий рівень.

💬 “Через місяць після поранення, ще з незагоєною раною, я вже був у спортзалі. Намагаюся не опускати планку, щоб хлопці дивилися і рівнялися на мене. Життя не закінчується, воно просто перейшло на інший рівень.”

💬 “Найбільша мотивація — моя двомісячна донечка. Вона мій найпотужніший ресурс. І хлопці, що виносили мене, пораненого, 15 кілометрів. Здатися — це плюнути їм в обличчя”.

💬 “Сьогодні багато хто говорить про інтеграцію ветеранів у суспільство. Вважаю інакше: це суспільство має інтегруватися до великого прошарку гідних людей, які повертаються з війни”.

🔸 Євген Корінець: «Моє життя повноцінне, просто з певними незручностями».

Ветеран війни, член Національної параолімпійської збірної України з волейболу сидячи та учасник Параолімпійських ігор 2024 року в Парижі. Євген активно пропагує спорт серед ветеранів, допомагаючи їм знайти своє місце у житті після служби. Незважаючи на ампутацію ноги, він вважає своє життя повноцінним, лише з “певними незручностями”. Раніше він допомагав дітям з інвалідністю як вчитель-реабілітолог, а зараз — ветеранам.

💬 “Життя змінилося на “до” і “після”. “До” я вже не поверну, а “після” можу тільки покращити. Допомагати хлопцям з такими ж втратами, витягувати їх через спорт — це моя боротьба.”

💬 “Коли були моменти прийняття себе іншого, я казав собі: “ну все, не буду бігати”, а потім подумав: “а хіба я так сильно бігав?”. Казав собі: “тепер не стрибатиму”. А потім подумав: “хіба я так часто стрибав?”

💬 “Тоді, в окопі під Бахмутом, мій побратим Патрон загинув на місці, а мене поранило. І думка: “25 років, життя закінчилося, а я навіть закордоном не був”. А потім вирішив: “Житиму, щоб розповідати про Патрона. Житиму, щоб пам’ятали інших”.

Читайте: zt-rada.gov.ua