Від початку повномасштабного вторгнення на територію України, російська армія, попри свій величезний розмір та початкові амбітні плани, зіткнулася з колосальними та безпрецедентними втратами як особового складу, так і військової техніки. Аналіз свідчить, що ця неефективність є результатом глибоких системних проблем, які включають жорстокість, низький рівень підготовки військових та повсюдну корупцію. Саме ці фактори призводять до катастрофічних поразок російських військ.

Минуло понад три з половиною роки з моменту початку так званої «спеціальної військової операції», яка, за планами Кремля, мала завершитися за лічені дні. Однак за цей період Росія втратила понад мільйон військовослужбовців, що є надзвичайно високою ціною за контроль над менш ніж п’ятою частиною української території. Ці втрати особливо вражають, враховуючи, що на момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Збройні сили України були значно меншими.

Чому ж російська армія демонструє таку вражаючу неефективність? Чи це тимчасова проблема сучасних Збройних сил РФ, чи це глибша, системна вада, що корениться в історії? Військові експерти та історики сходяться на думці, що відповідь лежить у століттях накопичених проблем, що передаються з покоління в покоління в російській військовій традиції.

Російська військова стратегія завжди базувалася на масовості та жорстокості, часто ігноруючи інновації та інтелектуальні підходи до ведення війни. Хоча на папері існували амбітні військові доктрини, на практиці вони розбивалися об реальність. Наприклад, у 1920–1930-х роках прогресивні військові ідеї Червоної армії були знищені сталінськими чистками. Іронія полягає в тому, що єдиною армією, яка винесла цінні уроки з радянських військових експериментів, став німецький Вермахт.

Сучасна «Доктрина Герасимова», відома також як концепція «гібридної війни», повністю провалилася перед незламним духом українського народу, який мужньо протистоїть неспровокованій агресії та захищає свій суверенітет. Все частіше переосмислюється роль радянської армії у Другій світовій війні, а також характер бойових дій та загалом історія російських військових кампаній від початку ХХ століття.

Можна впевнено стверджувати, що, за винятком перемоги у Другій світовій війні, історія російських війн вражає низкою ганебних поразок та величезних втрат. Росія зазнала нищівної поразки від Японії у 1905 році, що спричинило революційні події того ж року. Участь імперської Росії у Першій світовій війні стала справжньою катастрофою, яка призвела до 5,5 мільйонів втрат, краху фронту та повалення царського режиму. Брест-Литовський договір 1917 року змусив Росію поступитися значними територіями Німеччині та її союзникам.

Загальною рисою цих подій є повна байдужість керівництва до колосальних втрат серед рядового складу. Коли життя солдатів не цінується, основні принципи ведення війни, такі як маневр, логістика та збереження особового складу, просто ігноруються.

Щодо повномасштабного вторгнення в Україну, хоча Росія володіє однією з найбільших армій світу, і спочатку припускалося швидке захоплення України, за понад три роки окупації зазнали лише близько 20% української території. При цьому російська армія була вражена потужними контратаками. Її втрати просто шокують: понад мільйон особового складу, з яких понад 500 тисяч загиблих, понад 10 тисяч танків, 21 500 броньованих бойових машин, 41 000 інших транспортних засобів, 24 500 артилерійських систем та 370 літаків, включно з частиною стратегічного ядерного бомбардувального флоту. Для порівняння, втрати в 10 000 танків перевищують виробництво наймасовішого німецького танка під час Другої світової війни.

Головна характеристика цих війн — неймовірно високі втрати. Будь-хто, хто вивчає цей перелік смерті, руйнувань та численних поразок, неминуче дійде висновку, що російська армія просто не вміє воювати ефективно. І це є абсолютною правдою.

У той час як західні союзники розумно застосовують передові технології, глобальні можливості, механізацію та логістику для мінімізації ризиків для своїх солдатів, російська армія продовжує використовувати політику колосальних, необґрунтованих втрат. Якщо союзники діяли за принципом «сталь, а не плоть», то СРСР, а тепер і Росія, прагнули мати і те, і те, що призводило до жахливих людських жертв.

Історично Червона армія втратила значно більше життів, ніж західні союзники або навіть німці, яких вона перемагала. Проте це не означає, що Червона армія несла найбільший тягар війни. Західні союзники вели справжню глобальну війну на землі, в повітрі та на морі, протистоячи більшій частині сил Осі. СРСР, до останніх місяців війни з Японією, воював лише на Східному фронті, і робив це вкрай неефективно та з надмірними втратами.

Для створення ефективної армії, здатної маневрувати та випереджати ворога, потрібні інтенсивні та тривалі тренування. Наприклад, підготовка британського танкового полку для дій у складі об’єднаного підрозділу з піхотою, артилерією, безпілотниками та іншими силами займає понад рік.

Натомість російських призовників навчають лише кілька днів, після чого їх відразу кидають у бій, причому деякі навіть не вміють правильно чистити зброю. Навчання танкістів триває лише кілька тижнів і не передбачає спільних тренувань з іншими підрозділами, що неминуче призводить до високої смертності та хаосу на полі бою. Ця відсутність належної підготовки — ще одна причина колосальних втрат.

Командування російської армії жорстко централізоване і базується на сліпому підкоренні. Старші офіцери часто займаються дрібними тактичними завданнями, які у британській армії виконують молодші командири, тим самим гальмуючи ефективність. Ініціатива не лише не заохочується, а й жорстоко карається.

Військові застосовують жорстокі методи дисципліни, подібні до тих, що існували у ХІХ столітті та Першій світовій війні: «штрафні батальйони» та «загороджувальні загони», де молодші офіцери стріляють по відступаючих або дезертирах. «Дідовщина» — жорстокий вид знущань і булінгу — є невід’ємною частиною системи виховання та служби. Ця ненависть між старшими та молодшими солдатами настільки сильна, що не дивно, що воєнні злочини є повсюдними там, де з’являється російська армія.

Корупція процвітає в російській армії навіть у мирний час, а під час війни набуває загрозливих масштабів. Паливо, боєприпаси, їжа, зброя, форма та бронетехніка систематично продаються «на сторону». Солдатів використовують як рабську працю — примушують будувати дачі офіцерів чи збирати врожай, як це було за царських та радянських часів. Ця корупція послаблює армію зсередини.

Ми занадто довго мали надмірну повагу до Червоної армії та її сучасного наступника — російської армії. Перемога у Другій світовій війні була досягнута, але надто дорогою ціною. Червона армія була продуктом жорстокої, корумпованої країни, яка не цінувала життя своїх солдатів — і була, по суті, вкрай некомпетентною. Сьогодні ситуація не змінилася, і сучасна російська армія демонструє ті ж фатальні вади, що призводять до колосальних втрат в Україні. Президент Росії Володимир Путін, який так відданий спадщині «Великої Вітчизняної війни», нічому не навчився з історії.