Науковці розкрили таємницю дивних зображень лосів у наскельному мистецтві давніх народів Алтаю-Саянів: ці тварини з часом перетворювалися на вовкоподібних монстрів. Це дослідження, що охоплює тисячоліття, показує, як зміни клімату та перехід до кочового способу життя вплинули на психологію та культурні уявлення людей. Вперше детально аналізується еволюція образу лося в мистецтві регіону.

У першому тисячолітті до нашої ери на території Алтаю-Саянів, що охоплює сучасні Росію, Монголію, Казахстан та Китай, мешкали сибірські скіфи – кочові вершники. Ще у 1980-х роках мистецтвознавиця Естер Джейкобсон-Тефер зацікавилася частими зображеннями лося (Cervus elaphus sibiricus) в мистецтві скіфів та їхніх попередників.

Перші зображення лося з’явилися значно раніше. Нове дослідження, опубліковане в Cambridge Archaeological Journal, розглядає еволюцію образу лося в наскельному мистецтві Західної Монголії від пізнього палеоліту (близько 12 тис. років тому) до ранньої залізної доби (кінець першого тисячоліття до н.е.). Це унікальне дослідження дозволяє простежити трансформацію зображень наскельного мистецтва.

Протягом цього тривалого періоду зображення лосів кардинально змінювалися. Найперші малюнки, створені методом вибивання камінням, були реалістичними. Тварин показували збоку, зберігаючи анатомічні пропорції, з наявністю як самців, так і самок, іноді з лосенятами. Часто їх зображували поряд з іншими тваринами льодовикової епохи – мамонтами, шерстистими носорогами, навіть страусами. З часом у сценах з’являлися люди, а самі лосі ставали більш динамічними, зображуючись у русі, зокрема у сценах полювання. Ці зміни демонструють еволюцію наскельного мистецтва.

До кінця бронзового віку (приблизно 3000-800 до н.е.) лось перетворився на умовний символ, що міг мати соціальне чи культурне значення, позначаючи статус, приналежність до роду чи стать. Його образ ставав дедалі абстрактнішим: витягнуті тіла, надмірно великі роги, а згодом і фантастичні риси, як-от пташині дзьоби та вовкоподібна морда. Це свідчить про глибокі культурні зміни.

“Фізичне перетворення лося на вовка відбулося в пізній бронзовій та ранній залізній добі, коли впровадження верхової їзди поступово змінило психіку людей. Схоже, вони почали відчувати, що теми хижаків і трансформацій краще передають їхню сутність, ніж натуралістичні образи лосів та інших тварин“, – пояснила Джейкобсон-Тефер. Цей аспект трансформації лося є ключовим у розумінні давніх вірувань.

У своїй роботі вона також наголошує, що така зміна стилю могла бути відображенням глибших змін у довкіллі та суспільстві. Аналіз наскельних зображень допомагає зрозуміти вплив середовища на культуру.

У періоди середнього (близько 6200-3000 до н.е.) та пізнього голоцену (після 3000 до н.е.) клімат у Євразійському степу став холоднішим і посушливішим. Ліси почали відступати, разом із ними – й ареал проживання лосів. Місцеві жителі поступово перейшли до напівкочового способу життя та почали активно використовувати коней. Ці екологічні зміни безпосередньо вплинули на мистецтво.

“Цей аналіз показує, як виразні матеріали культурної спадщини дають критичне уявлення не лише про археологічну, а й про психологічну еволюцію суспільств у відповідь на довготривалі кліматичні зміни”, – підсумувала дослідниця. Вивчення наскельного мистецтва розкриває глибинні процеси в історії людства.

До слова, в Італії археологи розкопали рідкісну, неушкоджену етруську камерну гробницю віком приблизно 2600 років. Навколо поховань зафіксували понад 100 артефактів, що свідчить про багату культуру минулого.