Під час поточного тижня значну увагу було приділено ракетному удару росіян по будівлі Уряду в Києві. Важливо усвідомлювати, що ніхто не застрахований від уламків чи прориву протиповітряної оборони.

Росія, стикаючись із проблемами у стратегічній авіації, яка поступово застаріває та яку вони не можуть ефективно модернізувати, активно шукає й використовує засоби ураження з тактичної авіації та інших носіїв. Російській Федерації потрібні інструменти, здатні вражати цілі на глибину 500-1000 кілометрів. Саме тому з’явився реактивний “Шахед” та ракета “Бандероль”. Це є основним напрямком роботи РФ, адже світ має ракети на кшталт JASSM, Storm Shadow чи Taurus, яких у росіян немає. Тому вони намагаються модернізувати Х-69 та шукають інші рішення для використання тактичної авіації, сподіваючись навіть на її виробництво.

Ще одним важливим аспектом є своєчасне виявлення ворожих ракет.

Коли крилата ракета запускається зі стратегічної авіації, ми зазвичай знаємо напрямок її польоту та маємо час для розгортання системи перехоплення. Ситуація ускладнюється з оперативно-тактичними ракетними комплексами “Іскандер”. Отримуючи інформацію про розгортання комплексу, ми не завжди можемо передбачити, чи буде запущено балістичну, чи крилату ракету.

Остання розробка, “Іскандер-К”, хоч і не є надсучасною чи надточною ракетою, має дві ключові переваги: короткий час підльоту та використання наднизького профілю польоту.

Це дозволяє їй заходити на ціль на висоті від 6 до 20 метрів. Загалом, більшість засобів ураження, які росіяни застосовують для масованих атак, використовують низький профіль польоту – до 500 метрів.

Чи здатні ми виявляти такі повітряні цілі? Безперечно. Для цього потрібна щільніша система детекції.

Ворог використовує велику кількість повітряних цілей, здійснюючи комбіновані атаки. Це означає одночасний запуск реактивних та нереактивних дронів, крилатих і балістичних ракет, що значно ускладнює наше виявлення та перехоплення. Масштаби використання російських засобів проти нас свідчать про необхідність побудови не точкових рішень, а комплексної системи, подібної до ізраїльської ППО, яка передбачає різні типи перехоплення: “Сталевий купол”, “Праща Давида”, “Стріла” – кожен для своїх завдань, проти некерованих ракет, балістики чи крилатих ракет.

Проте варто усвідомлювати, що це – доволі дороге рішення, а Ізраїль за площею значно менший за Київську область.

Наразі Україні критично важливо рухатися в напрямку створення низьковисотного радіолокаційного поля, яке є відповіддю на сучасні загрози. Для виявлення цілей на малих висотах необхідна класична радіолокація, доповнена активною або пасивною радіолокацією, а також великою кількістю різноманітних датчиків – звукових та візуальних.

Наприклад, крилата ракета на висоті шість метрів може бути виявлена максимум за 20 кілометрів, залежно від радіогоризонту. На рівнинній місцевості це близько 20 км, тоді як на горбистій місцевості (як під Києвом чи Львовом) – лише близько шести кілометрів. Це суттєво зменшує час на реакцію та вибір засобу перехоплення. Тому нам потрібно розгорнути систему, яка, наприклад, зможе використовувати вежі мобільного зв’язку для виявлення цілей на висоті шести метрів. Також доцільно підняти вище системи радіолокації для збільшення радіусу виявлення та перехоплення, як це роблять росіяни, встановлюючи “Панцирі” на будівлях чи вежах. Формування великої кількості різноманітних детекторів надасть точні координати цілі.

І, звісно, не менш важливо завдавати ударів на випередження.

Згадаємо початок серпня, коли Україна ефективно вразила логістичні шляхи постачання “Шахедів” до пускових рубежів. Це призвело до зниження російського потенціалу для здійснення масованих обстрілів. Якісна робота Сил оборони та Сил безпілотних систем по території Російської Федерації є найкращим рішенням для зменшення можливостей РФ запускати сотні БПЛА та ракет по Україні.