Чорними крильми смутку і печалі накрила Колодяжненську громаду гірка звістка про загибель на війні нашого Захисника Петра Анатолійовича Жука: такого молодого, життєрадісного, сповненого планів та мрій… Серце Героя перестало битися 05 жовтня, а сьогодні, 09 жовтня 2025 року, Петро Жук востаннє і навіки повернувся на малу батьківщину – с. Волошки, де відбулося прощання і поховання Захисника.

Найбільшою скорботою наповнилося рідне село Воїна: тут його знали і поважали не лише як Захисника, а як доброго односельчанина, сусіда, друга і товариша, колишнього учня та однокласника… Невимовною тугою і болем сповнені серця найрідніших людей: дружини Дарини, яка у червні цього року народила Петрові синочка Владислава, мами Галини, батька Анатолія, бабусі Віри Андронівни, адже з малих літ онук проживав в її оселі… Усі, хто знав Пера Жука з дитинства, розповідають, що він був спокійним, але дуже працьовитим хлопцем. Любив спілкування з друзями, захоплювався спортом. Класний керівник полеглого Героя Руслана Володимирівна розповідає, що той був гарним учнем, чемно поводився і любив не так навчання, як працювати, щось майструвати. Тож після школи вступив у професійно-технічне училище в Лукові.

Після була строкова служба в армії, яка завершилася восени перед початком повномасштабного російського вторгнення. У квітні 2022-го Петра мобілізували. Відтак, золоті роки своєї молодості Герой присвятив захисту Батьківщини. Петро Жук був командиром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки. Поліг 05 жовтня 2025 року поблизу н.п. Благодатівка Куп’янського району під час виконання бойового завдання. Ворожий дрон влучив у пікап наших бійців…

Паралельно зі службою Петро Жук устиг створити сім’ю: із дружиною Дариною познайомилися через мережу Інтернет, зав’язалося дружнє спілкування, а потім стосунки. Одружилися під час відпустки, у листопаді мали б відсвяткувати другу річницю шлюбу, та, на жаль, не судилося… Не судилося й більше побачити новонародженого синочка, який з’явився на світ у червні, і це був найщасливіший візит Петра додому. Останній візит…

Сьогодні громада зустріла Героя «на щиті». Багато квітів та гірких сліз… І напрочуд привітне небо, яке виблискувало сонцем, ніби кликало до Небесного Воїнства світлу душу Петра…

Не існує слів, які могли б полегшити біль рідних і близьких людей. Але сьогодні усі зібралися, аби підтримати їх і віддати останню шану Захисникові України. Щирі співчуття висловив сільський голова Віталій Кашик.

– Пригадую, як востаннє бачився з Петром під час своєї поїздки на Схід, привозив йому передачу від дружини. Згадую його сповнені життя, віри і оптимізму очі…, – мовив сільський голова. – Упевнений, у Петра Жука було багато планів: він хотів бачити, як росте син, можливо, аби його сім’я збільшувалася, та, на жаль, цього не відбудеться, адже сьогодні ми прийшли проводжати Воїна в останню земну дорогу. Нам не треба такі жертви, адже усі ми хочемо, аби наші Герої були живими та якнайшвидше поверталися у свої домівки… Але кожен з нас розуміє, що позбавляти життя українських воїнів – головне завдання кровожерливих російських убивць, і якщо їх не зупинятимуть військові, завтра вони вбиватимуть українців у ще більших масштабах, ніж вони робили це досі. Це чітко усвідомлював Петро, тож сміливо пішов захищати свою сім’ю, малу батьківщину та Україну. Це заслуговує найвищої шани і поваги, і забракне слів, аби її висловити… Низький уклін. Герої не вмирають!

Спочатку відбулося прощання біля дому Воїна, потому – заупокійна служба біля місцевого храму. Поховали Петра Жука на місцевому кладовищі з усіма релігійними і військовими почестями. Вічна і світла пам’ять!