Із РІВНОГО до БИКОВЕЦЬ!

Вчора ми зустрічали гостей із м. Рівне, які напряму пов’язані із старою й новою історією Биковець: внучки та невістка тих самих братів Мисечків, про яких ми писали раніше (https://www.facebook.com/share/p/1CNEsgM96H/ ). Також вони є доньками Ольги та Людмили (Мисечків), які близько пів століття тому жили в Биківцях. А Людмила Фусік-Мисечко навіть входить до переліку відомих особистостей Биковець – бандуристка, педагог, член Національної спілки кобзарів України, поетеса та письменниця. Розповіді та твори п. Людмили ви могли чути й читати на наших сторінках Я-Биківці та Ковчег (https://www.facebook.com/share/v/16nRFJXysX/ )

Отож, на родину Мисечків ми натрапили випадково, коли досліджували історію нашого храму, й зустріли це прізвище на пожовклих сторінках столітніх нот. Після тривалого розслідування, навіть подумати не могли, куди це все заведе.
Людмила Василівна допомогла нам розібратися із маловідомим шматком історії биковецької церкви, розповіла про своїх дядьків та батька Василя, який замолоду, ще у довоєнні роки, був дяком у нашому селі, а пізніше став священником, але вже на іншій парафії. Вона навіть записала аудіорозповідь своїх спогадів про Биківці (https://www.facebook.com/share/v/1CYwk3rExG/ ).

А далі слово за слово… і п. Людмила сказала: «в мене є ще мрія і бажання поділитися своєю бібліотекою із биківлянами». Вона мала не менше 800 книг, які дбайливо збирала впродовж усього життя. Добрий шмат її бібліотеки вже подарований в школи де вчилися її доньки (їм дісталася ціла Шевченкіада); в міську бібліотеку м. Рівне; в с. Липки (Гощанський р-н), звідки її бабуся Тетяна; у с. Жашковичі (тут батько Василь був на парафії). Їм дістались не лише книги, але й велика кількість газет та журналів – “Дніпро”, “Україна”, “Культура” тощо. А духовна література Василя Мисечка поїхала до семінарії у м. Рівне. Але історичну частину своєї бібліотеки, за задумом п. Людмили, мали отримати саме Биківці.

Із Рівного до Биковець – неблизька дорога. Ми не мали можливості поїхати й забрати книги особисто, тому нам залишалося чекати зручного моменту. А настав він вчора – майже через рік.

Як розповідала п. Людмила, вони слідкують за нашою сторінкою, читають і переглядають кожен допис. І їм так сподобались відео з кіносеансів, які ми недавно публікували, що навіть показали їх для своєї невістки (а по-сумісництву🙂 директорки Рівненського ліцею №1, учасниці міського об’єднання товариства «Просвіта», голові ГО «Молода Просвіта» та ін.. ) – Людмили Грекул, яка, маючи власний автомобіль, запропонувала поїхати й подивитися, що ж то за Биківці такі, та завести книги до нашої бібліотеки.

Ми були щасливі і схвильовані одночасно. Бо ж не знали, як прийняти гостей так, щоб в них залишились приємні спогади про Биківці. На жаль, сестри Ольга і Людмила не змогли приїхати, бо мають 80 і 90 років, та й зустріч з рідним селом була б занадто хвилююча для них. Тому цю місію виконали їхні доньки Мар’яна і Юлія, а також вже відома вам п. Людмила Г., яка є невісткою по лінії того самого брата-священника Івана з Карпат.

Ми зустріли гостей біля палацу. Розмова не дуже вдавалася (напевно через хвилювання), але так часто буває між малознайомими людьми, що зустрічаються вперше. Почали з бібліотеки. Людмила Василівна передала Биківцям близько 130-ти книг! (частина з них призначалась і для биковецької гімназії, й була одразу передана Оксані Безух). Після деяких оформлювальних процедур книги будуть доступні читачам, а їх список ми опублікуємо згодом. Наша бібліотекарка Леся Степанівна спеціально звільнила окремий стелаж для них, а також подарувала гостям брилки карти України із написом «Биківці» (ручної роботи Надії Бондарчук).

Далі – екскурсія музеєм, через кімнату з декораціями, які залишились після вечірок 80-90-х та інших заходів. А потім була церква. Подумали, що внучкам було б цікаво побачити місцину, де працював ще дяком їх дідусь-священник – Василь Мисечко. Показали церкву родичі – Галина Бондарчук та Лідія Чаплюк. Гості подали за здоров’я, за упокій рідних та загиблих воїнів, поставили свічки та залишили пожертву на храм. Кілька хвилин, користуючись телефонними підказками п. Людмили, намагались визначити – де ж стояла та знаменита дяківська хата, у якій і народилася Людмила Фусік-Мисечко.

Завершальною точкою нашої екскурсії (яка вже і так затягнулася на дві з гаком години) був палац і Веранда Сутерин. Гості подарували нашому громадському простору велику вазу і розписану тарілку. Дійсно вдалий подарунок, бо вази і посуд – те, що шукаємо найчастіше. Ми ж приготували чаювання та невеличкі подарунки: колажі із пейзажами та визначними місцями Биковець, а також із чорно-білим фото В. Лукянова, де видно стару хату над Кручею, в якій колись жили Ольга і Людмила; Алла Процишина подарувала свою картину, виконану Петриківським розписом – “Дерево роду” (символічно, бо частина цього гіллястого дерева Мисечків народилась саме у Биківцях); трохи солодощів, а ще була пісня, яку, за допомогою ШІ, зробив Анатолій Гаврилюк. Вона створена із вірша Людмили Василівни – «Україно моя!» й була подарунком від молоді Биковець – Suteryn. Страшенно хвилювались, що пісня з деякими погрішностями в римах і наголосах (така вже особливість ШІ). Але ми навіть не думали, що вона матиме такий ефект. Майже 4 хвилини усі присутні не стримували сліз, а п. Юлія, поглядаючи в наш бік, здивовано піднімала брови над мокрими очима, щоразу, коли починався новий куплет. Вона здавалась враженою і вдячною водночас. Тепер ми відчували подвійну приємність, бо п. Юлія має музичну освіту й розуміється на музиці. Сюрприз вдався☺

Зустріч добігала кінця. Ми попросили гостей залишити записи на стіні та книзі відгуків (і після двох десятків двосторонніх «дякуємо» та обіймів) посадили в авто, махаючи на прощання руками.
А у Рівному, на них вже з нетерпінням чекають п. Ольга й Людмила, щоб почути все до дрібниць, і хоча б думками поподорожувати своїми рідними та омріяними Биківцями.

Ще раз дякуємо гостям із Рівного за приємні спогади та подарунки, а також жителям Биковець і Потуторова, які долучились своєю працею, аби ця зустріч стала ще приємнішою.