Послуги домашніх працівників в Україні набирають обертів, оскільки в сучасному динамічному світі час є найціннішим ресурсом. Багато хто обирає делегувати побутові завдання, щоб зосередитися на кар’єрі, сім’ї чи особистих інтересах. Однак, працевлаштування домашнього персоналу пов’язане зі специфічними особливостями, які вимагають уваги як від роботодавців, так і від самих працівників.

Важливою новиною у сфері трудових відносин стало доповнення Кодексу законів про працю України новою главою XI-А, присвяченою праці домашніх працівників. Це відбулося завдяки Закону України від 25.04.2024 № 3680. Відтепер законодавство України чітко визначає поняття домашньої праці та домашніх працівників.

Домашня праця визначається як робота, що виконується для домогосподарства на умовах трудового договору. Важливо зазначити, що робота для домогосподарства, яка здійснюється нерегулярно та займає не більше 40 годин на місяць, не вважається домашньою працею в контексті цього законодавства.

Роботодавцем є фізична особа, яка є членом домогосподарства та з якою домашній працівник укладає трудовий договір. Сам домашній працівник – це фізична особа, яка виконує зазначену роботу в рамках встановлених трудових відносин.

Ці положення стосуються не просто побутових послуг, а щоденної турботи, допомоги з доглядом за дітьми, підтримки літніх людей та забезпечення комфорту в оселі. Праця нянь, доглядальниць, хатніх помічників, водіїв та садівників, хоч і часто залишається непомітною для широкого загалу, заслуговує на належне визнання та правовий захист, як і будь-яка інша професійна діяльність.

Основою взаємовідносин є трудовий договір. Він слугує головним документом, що фіксує виникнення, зміну та припинення трудових відносин. Цей документ визначає права та обов’язки сторін і є підставою для допуску працівника до роботи. Перед допуском до роботи роботодавець зобов’язаний подати повідомлення до відповідного центрального органу виконавчої влади про прийняття домашнього працівника на роботу.

Трудовий договір може містити додаткові пункти, що встановлюють права, гарантії, соціально-побутові пільги та взаємні зобов’язання сторін, які виходять за межі законодавчих вимог.

Законодавство України детально регулює ключові аспекти праці домашніх працівників:

• Робочий час: Не повинен перевищувати 40 годин на тиждень (або менше, якщо це передбачено договором). Домашній працівник веде облік свого робочого часу самостійно, узгоджуючи його з роботодавцем. Допускається гнучкий графік або підсумований облік робочого часу за взаємною згодою. Надурочна робота можлива лише за згодою сторін та з дотриманням норм законодавства. Час очікування виклику або супровід членів домогосподарства під час їхнього відпочинку також вважається робочим часом і підлягає оплаті праці.
• Оплата праці: Розмір оплати праці не може бути нижчим за встановлений державою мінімальний рівень.
• Відпустка: Домашні працівники мають право на мінімум 24 календарні дні відпустки за робочий рік.

Трудовий договір може бути припинений за ініціативою однієї зі сторін. Особливо важливо, що домашній працівник має право негайно розірвати договір в односторонньому порядку, якщо стосовно нього були вчинені винні дії, що посягають на честь чи гідність, або якщо відбулося втручання в його особисте життя.

Незважаючи на специфіку домашньої праці, домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством, включно з правом на безпечні та здорові умови праці. Право на повагу до праці є фундаментальним, і роботодавці зобов’язані створювати відповідні умови.

Актуальну інформацію щодо застосування трудового законодавства, особливо в умовах воєнного часу, можна знайти на інформаційному порталі Держпраці: pratsia.in.ua.