1 жовтня Україна відзначає величне свято – День захисників і захисниць. Цей день, встановлений 2014 року, є даниною поваги мужності, героїзму та незламності тих, хто стоїть на сторожі незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Він уособлює нерозривний зв’язок із багатими військовими традиціями українського народу та сприяє зміцненню патріотичного духу в суспільстві.

Історично це свято перегукується з давньою українською традицією вшанування Покрови Пресвятої Богородиці, яка вважається покровителькою і захисницею від ворогів. Козаки, наші славні предки, глибоко шанували це свято, а Покрова для них була одним із найважливіших днів у році. Цю спадщину – вірність, відвагу та готовність захищати рідну землю – нині примножують сучасні захисники та захисниці України.

Український інститут національної пам’яті підготував насичені інформаційні матеріали, що розкривають значення цього дня та історичну спадщину українського війська.

Ключові послання

День захисників і захисниць – це насамперед свято тих, хто боронить нашу свободу, завдяки чому ми маємо можливість жити, працювати, творити, виховувати дітей та розвивати нашу державу. Ми вшановуємо як сучасних героїв, так і видатних постатей української історії, чиї подвиги надихають і зміцнюють нашу віру.

Сучасні воїни гідно продовжують багатовікові українські військові традиції, демонструючи незламність духу та професіоналізм. Наша щира вдячність Силам безпеки та оборони України – це не абстрактні слова, адже серед них наші рідні, друзі, колеги, які самовіддано стоять на захисті свободи. Найкращий спосіб висловити цю подяку – це підтримка наших захисників, зокрема через донати на потреби бойових підрозділів.

Обов’язок кожного громадянина – бути надійним тилом для армії, підтримувати наших оборонців і всіма силами наближати перемогу. Українська армія, загартована в боях, сьогодні є однією з найбоєздатніших у світі, відіграючи ключову роль у захисті не лише України, а й усієї Європи.

Історична пам’ять про героїв минулих епох – від воїнів Русі та козаків до борців за незалежність – жива. Вона знаходить відображення в сучасній військовій символіці, зокрема у головному уборі «мазепинка» та нарукавному знаку з тризубом. Гасло «Слава Україні! – Героям слава!» стало офіційним вітанням українського війська, підкреслюючи нерозривність поколінь захисників.

Війна, хоч і є важким випробуванням, також формує та гартує українську націю. Героїзм, відвага та самовідданість сучасних захисників здобули найвищий рівень довіри українців та викликають повагу у всьому світі. Ми віримо, що вони здобудуть омріяну Перемогу.

Історична довідка

Традиція вшанування Покрови Пресвятої Богородиці сягає часів Київської Русі, пов’язана з князем Ярославом Мудрим, який збудував церкву на честь Богородиці. В Україні це свято отримало особливе значення, ставши відомим як Козацька Покрова, адже саме в цей день на Запорізькій Січі проводилися важливі козацькі ради.

Протягом Української революції 1917–1921 років відроджувалися козацькі традиції, що лягли в основу розбудови збройних сил УНР. Це проявилося у назвах військових формацій, таких як Український козацький полк імені Богдана Хмельницького, формування, названі на честь гетьманів, та використання козацької символіки. Військова термінологія, однострої, навіть зовнішній вигляд вояків – усе це несло відбиток козацької спадщини.

Під час Другої світової війни українці боролися проти нацизму в різних лавах, а Українська повстанська армія (УПА) стала втіленням прагнення до незалежності, наслідуючи козацькі військові традиції. Її створення 14 жовтня 1942 року, що припало на Покрову, символічне.

Сьогодні українське військо, спираючись на 11 років бойового досвіду, реформоване та модернізоване за найвищими стандартами, відновлює питомо українські мілітарні традиції, ставши однією з найбоєздатніших армій світу.

ВІЙСЬКО РУСІ (ІХ–XIV століття)

Військо середньовічної Русі складалося з професійної дружини, народного ополчення та найманих загонів. Дружини становили основу, отримуючи платню або землю за службу. Народне ополчення скликалося під час ворожих нападів, залучаючи всіх чоловіків. Середня чисельність давньоруського війська сягала 15–20 тисяч. Вони були озброєні різноманітною зброєю, від мечів до арбалетів, а також використовували бойові машини при облогах. Для захисту застосовувалися кольчуги, панцирі, шоломи та щити. Основними родами військ були піхота та кіннота, з середини XI століття кіннота набула провідної ролі. Флот використовувався переважно для річкових походів.

У ВІЙСЬКУ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА РУСЬКОГО (середина XIV – середина XVI століття)

У Великому князівстві Литовському та Руському тактичними одиницями війська були корогви, сформовані в кожній землі. Також існувала «виправа з дібр і міст», коли землевласники споряджали загони воїнів. Рицарство використовувало кольчуги, плитові елементи, а легка кіннота – стьобані каптани та кольчуги. Голови захищали відкриті шоломи або каптури. Зброя включала списи, піки, мечі, шаблі, бойові сокири, кинджали та луки. Артилерія з’явилася наприкінці XIV століття, ставши стандартним озброєнням фортець. Використовувалися гармати, рушниці. Найвизначніші перемоги: битва на Синіх Водах (1362), битва під Грюнвальдом (1410), битва під Лопушним (1512), битва під Оршею (1514).

КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (кінець XV – XVІІІ століття)

Козацьке військо розвивалося в умовах постійної небезпеки, формуючи універсального, витривалого воїна. Первинною одиницею була ватага, а наприкінці XVI століття сформувалася остаточна структура: гетьман, полковники, сотники, десятники. Основними тактичними одиницями стали полки та сотні. Чисельність війська коливалася від тисяч до сотень тисяч воїнів. Козак володів стрілецькою та холодною зброєю, шаблею, списом, бойовою косою. Артилерія використовувала гармати малих калібрів. Козацьке військо було переважно піхотним, але відзначалося вправністю гармашів. З другої половини XVI століття козацтво активно діяло на Чорному морі. Найвизначніші перемоги: битва під Кафою (1616), похід Сагайдачного на Москву (1618), Хотинська битва (1621), битва під Пилявцями (1648), битва під Батогом (1652), битва під Конотопом (1659).

УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ (1914 – 1918 роки)

Після столітньої перерви українське військо відродилося з початком Першої світової війни. Легіон Українських січових стрільців, створений 1914 року, брав участь у боях проти російських військ у Карпатах, зокрема за гору Маківку. У 1915 році Легіон був організований за австрійським зразком, а у 1916-му розширений до полку. Основним озброєнням були гвинтівки Манліхера, пістолети, кулемети Шварлозе та гранати. Легіон УСС відзначився у запеклих боях, демонструючи стійкість та бойовий дух.

ВІЙСЬКО ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917-1921 роки)

У 1917 році українці, що перебували в лавах російської армії, почали гуртуватися у національні підрозділи. Були створені перші українізовані дивізії, а також Генеральний штаб УНР. Важливу роль відігравали добровольчі формування: курінь Січових стрільців, Гайдамацький кіш, Військове козацтво. Збройні сили УНР розбудовувалися за територіальним принципом, створюючи вісім армійських корпусів. За часів Української Держави Скоропадського та Директорії система корпусів зберігалася, доповнюючись новими з’єднаннями. Галицька армія, створена ЗУНР, також відіграла значну роль. Збройні формування включали піхоту, кінноту, артилерію, технічні та авіаційні частини. Озброєння складалося з російських та австрійських гвинтівок, кулеметів, артилерії. Важливі битви: Крути (1918), Бахмач (1918), похід Болбочана на Крим (1918), Чортківська офензива (1919), похід на Київ (1919), зимові походи.

КАРПАТСЬКА СІЧ (1938 – 1939 роки)

Українська національна оборона, пізніше Організація народної оборони «Карпатська Січ», була створена на Закарпатті для захисту краю. Січовики несли патрульну службу, допомагали поліції. Озброєння, переважно чеського виробництва, мали обмежену кількість бійців. Карпатська Січ була суто піхотною формацією. 15 березня 1939 року, після проголошення незалежності Карпатської України, Січ вступила в бій з угорськими військами, демонструючи героїчний опір.

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (1940-1950-ті роки)

УПА формувалася за зразком регулярних армій, поділяючись на генеральні воєнні округи. Основною тактичною одиницею була сотня, що складалася з трьох чот. Система командних призначень охоплювала всі рівні від ройового до Головного командира УПА. Озброєння було трофейним, переважно німецького та радянського виробництва. УПА була переважно піхотною армією, але включала окремі сотні кінноти й артилерії. Вона вела боротьбу проти нацистських та радянських окупантів, зазнаючи втрат, але продовжуючи опір у формі збройного підпілля до 1950-х років.

Тематичні ресурси та матеріали Інституту

Український інститут національної пам’яті пропонує низку цінних ресурсів для вивчення історії українського війська та сучасної війни. Це інтерактивна карта вторгнення, методичні рекомендації для громад, виставки («10 років агресії – 10 років спротиву», «Наш Маріуполь», «Україна. Війна в Європі», «Кожен із нас – воїн», «Рашизм – це…», «Комунізм = Рашизм»), видання («2014: початок російсько-української війни», «Без ротації», «Воїни Дніпра», «Дівчата зрізають коси», «Волонтери: Сила небайдужих», «Капелани. На службі Богу і Україні», «Люди “сірої зони”»), тести, подкасти, історичні каруселі, відеоматеріали та плакати. Ці матеріали охоплюють різні аспекти української військової історії, від давніх часів до сучасності, та допомагають зрозуміти виклики, з якими стикається Україна.

Над матеріалами працювали співробітниці Інституту Ганна Байкєніч та Олена Охрімчук.