Під час ранкового удару 19 червня Іран застосував новий тип ракет середньої дальності, що викликало значну стурбованість у міжнародній спільноті. Особливість цієї нової зброї Ірану полягає в її незвичайній бойовій частині: замість одного моноблока вона містить близько 20 суббоєприпасів. Ця іранська ракета, за попередніми даними, влучила по місту Азор, розташованому поблизу Тель-Авіва. Це стало першим зафіксованим випадком використання такого типу озброєння Іраном, що свідчить про еволюцію їхніх ракетних технологій та потенційну ескалацію ракетної загрози в регіоні.

Дана нова зброя Ірану становить серйозну загрозу для мирного населення. За даними командування армії, кожен із суббоєприпасів містить орієнтовно 2,5 кг вибухівки. Розкриття бойової частини відбувається на висоті близько 7 км, після чого численні снаряди розсіюються в радіусі до 8 км. Така конструкція значно збільшує площу ураження, роблячи цільові райони вразливими до широкого, неселективного удару.

הבוקר חווינו פגיעה של טיל בעל יכולת פיזור של חימושים קטנים המתפזרים בשטח רחב יחסית.

יתכן שחלק מהחימושים יישארו על הקרקע ולא יתפוצצו.

לא נוגעים בנפלים או בחפץ חשוד, מיד מתקשרים 100. pic.twitter.com/5zzBW72Oww

— פיקוד העורף (@PikudHaoref1) June 19, 2025

Наразі достеменно не встановлено точний тип цієї іранської ракети, але серед можливих варіантів називають Khorramshahr-4 (Kheibar). Незважаючи на те, що бойову частину було названо касетною, з огляду на її конструкцію, вона більше схожа на роздільну головну частину, яку використовують у балістичних ракетах. Така система ускладнює перехоплення та дозволяє завдавати ударів по кількох цілях одночасно або розподіляти ураження на значній площі, що є серйозним викликом для систем протиракетної оборони Ізраїлю.

Ця розробка має певні аналогії з російською ракетою середньої дальності “Орєшнік”, а також з міжконтинентальними ракетами, що оснащені системою MIRV (Multiple Independently Targetable Reentry Vehicle). Проте іранська ракета, імовірно, використовує більш просту систему MRV (Multiple Reentry Vehicle) – розсіювання блоків без індивідуального наведення. Це робить її менш досконалою, ніж повноцінні MIRV-системи, але все одно значно ефективнішою за моноблочні боєголовки проти існуючих систем ППО.

Історично система MRV вперше була застосована на американській Polaris A-3 у 1964 році. У відповідь на це, тодішній СРСР розробив шахтну Р-36П (1970) та підводну Р-27У (1974), кожна з яких несла по три ядерні бойові частини. Однак, на відміну від цих зразків, іранська ракета розсіює суббоєприпаси на значно нижчій висоті – лише 7-8 км, що ускладнює своєчасне реагування для систем ПРО.

Така атака на Ізраїль із застосуванням нового типу озброєння створює новий, складний виклик для ізраїльської системи протиракетної оборони Ізраїлю. Щоб ефективно нейтралізувати таку загрозу, ракету потрібно збивати ще до розділення бойових елементів, тобто на великій відстані, за допомогою висотних систем, таких як Arrow-3 або THAAD. Якщо ж підрив відбудеться безпосередньо над містом, численні суббоєприпаси все одно впадуть у межах агломерації, спричиняючи значні руйнування та жертви.

Таким чином, єдиною надією для перехоплення на ближчій відстані лишається система Iron Dome. Проте велика кількість суббоєприпасів може її перевантажити. Найімовірніше, саме це й сталося під час удару 19 червня, адже ізраїльська ППО, попри свою ефективність, не гарантує абсолютного захисту від масштабних атак, особливо тих, що використовують подібні тактики насичення. Це вимагає від Ізраїлю перегляду стратегій оборони та подальшого розвитку військових технологій для протидії новітнім загрозам.