ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: БОГДАН СЕРЕМЧУК – ДУША ТА СЕРЦЕ КОМПАНІЇ

Це розповідь про 47-річного Богдана Серемчука, кулеметника легендарної 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», уродженця села Милування. Його життя, сповнене відданості та мужності, стало прикладом для багатьох.

Богдан народився 2 липня 1975 року на Тлумаччині, в селі Олеша, у родині вчителів. Батько викладав історію, а мати навчала молодших школярів. Він мав двох старших братів, Петра та Володимира. Петро згадує: «В Олеші ми всі виростали, ходили до школи. Богдан був спокійним, зосередженим, любив техніку, особливо мотоцикли та велосипеди. Міг ремонтувати радіо і телевізори. А ще він був душею компанії, щирий, добрий, веселий. Завжди був на позитиві».

Після школи Богдан переїхав до села Милування, щоб доглядати за літніми бабусею та дідусем. Там він вправно порається по господарству, навчився добре готувати. Згодом вступив до Івано-Франківського технікуму на бухгалтера. Проте, працевлаштуватися за фахом виявилося складно. Богдан брався за будь-яку роботу: працював на будівництвах, навчився робити ремонти, трудився в селі та в Тисмениці.

Строкову службу він проходив у танкових військах, здобувши професію водія-механіка. «Брат був у захваті, адже техніка – це була його стихія», – згадує пан Петро. У 2015-2016 роках Богдан служив в АТО/ООС, пішов добровольцем, попри проблеми зі здоров’ям. Він брав участь у боях за Мар’їнку, Красногорівку, Піски, Луганськ, переживши кілька контузій.

«Коли Богдан повернувся додому, казав, що війна змінює людей, робить їх серйознішими, жорсткішими, із загостреним почуттям справедливості, – розповідає брат. – Перші пів року він майже не говорив, ми бачили, що він переживає складні думки, і намагалися допомогти».

Одного разу Богдан знайшов біля магазину безпритульне кошеня. Він забрав його додому, доглядав, годував, називаючи «Просто Кіт». Турбота про пухнастого друга допомагала йому світлішати обличчям. Час лікував рани: Богдан повертався до роботи, допомагав рідним, планував їхати на заробітки до Європи, навіть зробив закордонний паспорт. Але цим планам завадило повномасштабне вторгнення.

Як резервіст, Богдан Серемчук без вагань відгукнувся на перший заклик до військкомату. Він потрапив до 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», ставши старшим навідником кулеметного відділення. Воював на Київщині, Сіверськодонецьку, Донеччині, під Бахмутом.

«Додому телефонував нечасто, іноді зв’язку не було по кілька тижнів, – каже Петро. – Але завжди тримав зв’язок з мамою, бо вона важко хворіла. Жартував, казав, що має все необхідне, добрих побратимів, і скоро повернеться».

…19 грудня 2022 року Герой загинув від смертельних поранень, отриманих під час артилерійського обстрілу поблизу села Яковлівка на Донеччині. «Я розмовляв з братом 15 грудня, він казав, що скоро буде у відпустці, але потім додав, що має йти на позицію на тиждень. Зв’язок часто був поганий. Я чекав, що він зателефонує… 22 грудня ми дізналися, що його немає серед живих», – з болем згадує брат.

Поховали Богдана Серемчука у селі Милування. Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» III ступеня та медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». На фасаді Милуванської філії Тисменицького ліцею встановлено анотаційну дошку на честь полеглого захисника.