1000 днів боротьби. Це вічність. Бо за кожним із них — невимовні втрати, безперервна боротьба та незгасна надія.

Це вирвані сторінки життя, обпалені сльозами і кров’ю, але написані героїзмом та незламною відвагою наших захисників. Коли колисковими для наших дітей стали звуки сирен, а чорний колір – символом матерів Героїв.

Ми бачили, як руйнуються наші міста, як вулиці, що колись лунали дитячим сміхом, замовкають. Як рідний голос, що був найдорожчим, чується лише у спогадах. Як слова “я живий” чи маленький зелений плюсик у повідомленні стають важливішими за всесвіт. Коли біль став частиною кожного українця, перетворившись на одне спільне виття нації. Сльози стали океаном, а ці рани, що не загояться ніколи, об’єднують нас.

Вже тисячний день, як наші Захисники невпинно борються за кожен сантиметр рідної землі, вселяючи непохитну віру в нашу неминучу Перемогу. Ми кладемо квіти та схиляємо голови перед тими, хто віддав найцінніше – життя – за Україну. Вони стали справжніми символами її незламності.

1000 днів єдності, боротьби та віри. Нас не зламали ці 1000 днів. Ми вистояли, бо ми – на своїй землі. Слава Україні!