18 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ

18 травня Україна вшановує пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу – одну з найтрагічніших сторінок в історії. Саме цього дня у 1944 році сталінський режим розпочав масову депортацію кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Криму. Геноцид кримськотатарського народу – це не просто трагічна подія, а злочин проти людяності, який ніколи не повинен повторитися.

На світанку 18 травня по всьому Кримському півострові одночасно розпочалася масштабна операція НКВС. Озброєні силовики вдиралися до домівок кримських татар і, погрожуючи зброєю, змушували зібратися за 10–20 хвилин для примусового виселення. Вже о 8-й годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 товарних потягів.

Тривалість вбивчого шляху депортованих до місць спецпоселень у товарних вагонах тривала в середньому 2-3 тижні. Дорогою, у тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000-7900 кримських татар. Ці цифри – лише верхівка айсберга, адже наслідки геноциду кримськотатарського народу відчутні й донині.

До Криму завозили переселенців з РРФСР, Української РСР, яких цілеспрямовано заселяли в будинки кримських татар. Репресивний радянський режим повністю змінив та спотворив кримську топоніміку, зокрема було замінено на російські назви населених пунктів, вулиць, що мали кримськотатарське походження. Це була частина політики знищення ідентичності кримськотатарського народу.

Трагічна історія депортації кримськотатарського народу замовчувалася протягом десятирічь. Заборонялася мова, культура корінного народу України. Кримські татари були не просто позбавлені Батьківщини, але й власного імені, мови, історії, ідентичності. Геноцид кримськотатарського народу – це втрата не лише для кримських татар, а й для всієї України.

Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на батьківщину. Фактично, заслання тривало. Попри заборону, починаючи з 1967 року, кримські татари робили чисельні спроби оселитися на власній землі, в Криму. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним з найефективніших та найяскравіших протестних рухів у СРСР. Але справді масове повернення, репатріація, розпочалися після 1987 року.

Тільки після розпаду СРСР, у незалежній Україні, ми можемо вшанувати пам’ять жертв геноциду та говорити правду про злочини проти людяності.