Евакуація з Азовсталі: Два роки болю та невідомості

20 травня 2022 року стало днем, коли завершився вихід українських захисників з Азовсталі. Проте, для тисяч родин цей день став початком довгого очікування на повернення їхніх коханих та близьких людей з російського полону. Два роки минуло, але надія не згасає.

Завод «Азовсталь» у Маріуполі став символом незламності українського духу. Протягом 86 днів українські військові тримали оборону міста, відтягуючи на себе значні сили ворога. Мужність захисників Азовсталі дозволила виграти час для підготовки оборони на інших напрямках. Бункери «Азовсталі» стали прихистком не лише для військових, але й для цивільних, які шукали порятунку від обстрілів. Евакуація цивільних з території заводу розпочалася 16 травня 2022 року. Їх було доправлено на підконтрольну Україні територію, де вони отримали необхідну допомогу та підтримку.

Військові, виконуючи наказ командування, склали зброю задля збереження життя. Вони потрапили в російський полон, де на них чекали жахливі випробування. 29 липня 2022 року світ сколихнула трагічна звістка: щонайменше 50 полонених оборонців Маріуполя загинули внаслідок теракту, який російські окупанти скоїли в Оленівці. Цей злочин став ще одним доказом жорстокості та нелюдяності ворога.

За даними Асоціації родин захисників «Азовсталі», понад 1500 українських військових, які героїчно обороняли Маріуполь, досі перебувають у російському полоні. Родини цих героїв часто не мають змоги дізнатися про стан своїх рідних, що робить їхнє очікування ще більш нестерпним. Для них надзвичайно важливо, щоб українське суспільство пам’ятало про тих, хто вже два роки переживає пекло полону. Важливо пам’ятати, що їхні родини продовжують переживати біль розлуки та перебувати у невідомості. Ми повинні підтримувати їх та робити все можливе для повернення наших героїв додому.

Нагадаємо, що Маріуполь захищали військові 12 бригади Нацгвардії «Азов», 56 мотопіхотна бригада, 36 бригада морської піхоти, підрозділи берегової охорони Державної прикордонної служби, поліція, тероборона та добровольці. Їхня мужність та самовідданість назавжди залишаться в нашій пам’яті.

Ми ніколи не забудемо їхню відвагу, жертовність та безмежну любов до України. Вони боролися до останнього, прикриваючи собою нашу державу. Їхній подвиг є прикладом для майбутніх поколінь українців.

Дякуємо. Пам’ятаємо. Продовжуємо боротьбу.