Вшанування пам’яті Тараса Шевченка: 164-та річниця перепоховання в Каневі

🇺🇦22 травня ми відзначаємо 164-ту річницю перепоховання Тараса Шевченка в Каневі, на Чернечій горі. Тарас Григорович Шевченко (09.03.1814-10.03.1861) – це український національний поет, мислитель, художник і митець, справжня гордість українського народу. Його творчість є надзвичайно важливою для нашої ідентичності.

⏳Тарас Григорович Шевченко пішов з життя у віці 47 років, але його спадок живе у віках. Спочатку поета поховали на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі. П’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі. Згодом, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського та отриманим дозволом, 26 квітня (8 травня) 1861 року домовину перенесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу, звідки залізницею перевезли до Москви. Ця подія стала важливою віхою в історії вшанування пам’яті поета.

Далі шлях процесії пролягав через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Кожен етап цього шляху був сповнений шани та поваги до великого поета. Студенти Університету Святого Володимира випрягли коней з воза і пронесли труну Ланцюговим мостом до церкви Різдва Христового на Подолі (Поштова площа). Домовина перебувала в церкві до 20 травня, після чого її на руках перенесли до пароплава «Кременчук», який і взяв курс на Канів.

8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря були перевезені до Канева. Весняні води близько підступили до міста, тому пароплав причалив на невеличкому острівці за 200-300 метрів від берега. Через неможливість перевезення домовини човнами чи на руках, дві пари волів запрягли у воза і перевезли труну на суху землю до Успенського собору. Там домовину поета залишили для прощання на два дні. Це дозволило багатьом шанувальникам попрощатися з Кобзарем.

Брати Тараса Шевченка хотіли поховати його біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський відстояв виконання останньої волі поета. 10 (22 травня), після панахиди в Успенському соборі, люди, запрягшись у воза, повезли Шевченка до місця поховання на Чернечій горі. На гору труну знову несли на руках. Там встановили дерев’яний хрест на могилі. Під час похорону було виголошено дві проповіді та шість промов. Біля могили зібралося кілька тисяч людей. Похорон тривав до вечора. Таким чином було виконано заповіт поета, і його прах знайшов спокій у місці, яке відповідало його словам.

Згодом на могилі Шевченка насипали курган, наносили каміння і укріпили поховання. Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей –