Початок німецько-радянської війни 22 червня 1941 року став однією з найдраматичніших сторінок у світовій історії та призвів до незліченних жертв. Для України, однак, цей день ознаменувався подвійною трагедією, яка на довгі десятиліття залишила глибокий шрам у національній пам’яті. Коли сили нацистського режиму розпочали бомбардування українських міст і сіл, більшовицький режим, панічно відступаючи, вдався до одного з найжорстокіших актів терору – масових страт в’язнів у тюрмах по всій Західній Україні. Цей злочин відомий як “в’язничні різанини” або “розстріли в’язнів НКВС”.

Ці масові розстріли НКВС були не спонтанними актами насильства, а частиною заздалегідь спланованої кампанії зі знищення потенційних “ворогів народу”, що могли б співпрацювати з наступаючими німецькими військами або виступати за незалежність України. Серед жертв були політичні в’язні, інтелігенція, священики, представники національно-визвольного руху та тисячі невинних людей, заарештованих за безпідставними звинуваченнями. Органи НКВС отримали накази про негайну ліквідацію всіх, хто вважався “небезпечним елементом”, щоб запобігти їхньому звільненню під час відступу радянських військ.

Жахливі події червня-липня 1941 року розгорталися у тюрмах Львова, Луцька, Дубна, Тернополя, Рівного, Станіслава (нині Івано-Франківська) та багатьох інших міст. В’язнів розстрілювали у камерах, подвір’ях, підвалах, іноді навіть закопуючи живцем. Свідчення очевидців та архівні документи, доступні сьогодні, розкривають неймовірну жорстокість, з якою були вчинені ці злочини НКВС. Тіла загиблих часто залишали без поховання або ховали у братських могилах, намагаючись приховати масштаби трагедії. Деякі з цих місць залишалися невідомими протягом десятиліть, поки не були виявлені після розпаду Радянського Союзу.

Цей період став кульмінацією радянського терору, що тривав на українських територіях з моменту встановлення більшовицької влади. Він наочно продемонстрував справжню природу окупаційного режиму, який був готовий вдатися до будь-яких методів для утримання контролю. Злочини НКВС не лише призвели до загибелі десятків тисяч українців, але й посилили відчуття несправедливості та сформували глибоку недовіру до радянської влади. Пам’ять про масові розстріли НКВС є важливою складовою сучасної історичної свідомості України, нагадуючи про ціну свободи та важливість збереження правди про минуле. Дослідження цих трагічних подій допомагає усвідомити масштаби злодіянь тоталітарних режимів та їхній руйнівний вплив на долі мільйонів. Українська історія пам’ятає кожну жертву цього жахливого періоду.