22 червня 1941 року – дата, що назавжди закарбувалася в історії як початок німецько-радянської війни, однієї з найжорстокіших та наймасштабніших кампаній Другої світової війни. Проте для українського народу цей червень став подвійною трагедією, відлуння якої відчувається й досі. Поки нацистські окупанти завдавали нищівних ударів по українських містах і селах, радянський режим вдавався до не менш варварських методів, здійснюючи жахливі масові страти в’язнів у тюрмах. Цей період відомий як «червневі розстріли» або «в’язнична різанина», і є однією з найболючіших сторінок історії України, що свідчить про справжню сутність тоталітарних режимів.З наближенням німецьких військ, керівництво НКВС отримало накази про «розвантаження» тюрем, що на практиці означало ліквідацію тисяч ув’язнених. Ці дії були спрямовані на знищення потенційних «ворогів народу» та «контрреволюціонерів», які могли б перейти на бік противника або стати загрозою для радянської влади. Серед жертв були політичні в’язні, українська інтелігенція, священики, представники національно-визвольних рухів, а також звичайні люди, які опинилися за ґратами за надуманими звинуваченнями. Масштаби цих злочинів були колосальними. За різними оцінками, лише за кілька тижнів червня-липня 1941 року були вбиті десятки тисяч людей у тюрмах Західної України та інших регіонів.Масові страти НКВС відбувалися за нелюдськими сценаріями. В’язнів розстрілювали у камерах, подвір’ях тюрем, у підвалах, а часом вивозили за місто і там чинили розправи. Часто тіла скидали у спільні ями або ховали поспіхом, намагаючись приховати сліди злочинів. Це було не просто виконання вироків, а методичне, жорстоке знищення, що не мало нічого спільного з правосуддям. Свідчення тих небагатьох, хто вижив, а також матеріали розслідувань, проведених після війни, розкривають жахливу картину тортур, знущань і беззаконних вбивств. Кожна в’язниця, де діяло НКВС, перетворилася на місце кривавої розправи.Українці, опинившись між молотом нацистської агресії та ковадлом радянських репресій, пережили справжній апокаліпсис. Пам’ять про масові страти НКВС є ключовою для розуміння трагічного ХХ століття в Україні та необхідності засудження будь-яких тоталітарних режимів. Ці події слугують гірким нагадуванням про ціну свободи та важливість захисту прав людини. Важливо пам’ятати, що жертви цих злочинів були не просто статистикою, а живими людьми зі своїми долями, родинами та мріями, які були жорстоко обірвані.Ми продовжуємо вивчати та вшановувати пам’ять жертв тих часів, аби такі трагедії ніколи не повторилися.