22 червня 1941 року стало фатальним днем, що назавжди змінив хід історії, розпочавши німецько-радянську війну – найкривавішу та наймасштабнішу кампанію Другої світової війни. Для українців же червень 1941 року обернувся не просто початком нової фази глобального конфлікту, а подвійною, невимовною трагедією. Коли з заходу наступали війська нацистського режиму, несучи руйнування та смерть українським містам і селам, зі сходу відступаючій більшовицький режим демонстрував свою справжню жорстокість. Саме у ці дні, у передчутті наближення фронту, НКВС вдалося до жахливих масових страт в’язнів, перетворюючи тюремні застінки на справжні камери тортур та смерті. Ці дії були частиною ширшої хвилі радянських репресій, що охопили всю Україну.Цей період став одним із найтрагічніших в історії України, коли народ опинився між двома тоталітарними системами. З одного боку, була агресія нацистів, що прагнули підкорити та знищити, а з іншого – останні, найжорстокіші прояви сталінського терору перед відступом. Масові страти НКВС були цинічним і варварським актом знищення тих, кого радянська влада вважала “ворогами народу” або потенційно нелояльними елементами, що могли б співпрацювати з окупантами. Тисячі людей, без вироку суду чи будь-якого належного процесу, були жорстоко вбиті. Це були не лише політичні в’язні, а й представники інтелігенції, селяни, робітники – усі, хто потрапив у катівні НКВС.Злочини більшовицького режиму проявилися у всій своїй потворності: людей розстрілювали, душили, добивали багнетами у тюрмах Львова, Луцька, Тернополя, Києва, Харкова та багатьох інших міст. В’язниці переповнювалися, а відступаючі загони НКВС отримували накази “очистити” їх від “контрреволюційного елементу”. Часто це означало ліквідацію всіх без розбору, хто залишався у камерах. Ці масові страти були вершиною айсберга радянських репресій, що десятиліттями нищили український народ. Вони демонструють глибину цинізму та повне зневагу до людського життя, характерні для тоталітарної системи. Пам’ять про ці події є надзвичайно важливою для розуміння справжнього обличчя більшовизму та його наслідків для України.Ці звірства, здійснені НКВС, стали трагічним доповненням до початку німецько-радянської війни і назавжди закарбувалися в історичній пам’яті як свідчення нелюдських злочинів проти людяності. Розкриття правди про масові страти, що відбувалися у червні 1941 року, є нашим обов’язком перед тими, хто загинув, і важливим уроком для майбутніх поколінь. Ця сторінка історії Другої світової війни в Україні є наочним прикладом того, як ідеологія тоталітаризму призводить до масових вбивств та знищення мирного населення. Ми повинні пам’ятати, що Україна боролася на два фронти: проти нацистської агресії та проти терору радянської влади. Кожна з цих систем несла смерть та руйнування, але масові страти НКВС виділяються своєю особливою підступністю, оскільки були спрямовані проти власних громадян, ув’язнених на своїй землі. Важливо вивчати ці історичні факти, щоб ніколи більше не допустити подібних трагедій.