24 жовтня 2025 року — минає два роки відколи село Дмитрівка втратило свого сина, рядового Щура Андрія Леонідовича. Його героїчна загибель у жорстоких боях за Україну залишила глибокий слід у серцях земляків, сповнюючи їх вічним болем, жалем та світлою пам’яттю. Цей день є нагадуванням про безцінну жертву, принесену заради нашого мирного майбутнього.

Андрій Щур народився 19 січня 1979 року в мальовничому селі Дмитрівка. Його шлях до освіти розпочався у Дмитрівській ЗШ №2, яку він успішно закінчив у 1997 році. Прагнення здобути робітничу спеціальність привело його до Дмитрівського СПТУ-39, де він опанував професію тракториста-машиніста, готуючись до праці на рідній землі.

У 1998 році Андрій був призваний до лав Збройних Сил України, де пройшов строкову службу, демонструючи відданість та дисципліну. Повернувшись до цивільного життя, він знайшов своє покликання у Знам’янському Райавтодорі, працюючи водієм та роблячи свій внесок у розвиток інфраструктури рідного краю.

Проте, доля розпорядилася інакше. 24 жовтня 2023 року, під час запеклих штурмових дій противника, що супроводжувалися інтенсивними мінометними обстрілами, у населеному пункті Синьківка на Харківщині, Андрій Щур проявив надзвичайну мужність. Він героїчно загинув, захищаючи кожен сантиметр української землі, кожного з нас.

Ми низько схиляємо голови у глибокій шані та невичерпній вдячності перед світлою пам’яттю нашого земляка. Андрій Щур віддав найцінніше — своє життя — за свободу та незалежність України, за мирне небо над нашими головами. Його жертовність є найвищим проявом любові до Батьківщини.

Життя людини — безцінне, душа — безсмертна, а пам’ять про Героя — вічна. Андрій Щур, як і тисячі інших захисників, назавжди залишиться у наших серцях, у нашій пам’яті. Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, у нашій пам’яті — назавжди.