Сьогодні ми вшановуємо річницю загибелі нашого земляка, Захисника України, Плєтоса Олексія Вікторовича. Минув рік відтоді, як наша громада втратила мужнього воїна та справжнього патріота. Цей день, 27 серпня 2024 року, назавжди закарбується в нашій пам’яті як дата, коли під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Красногорівка, Мар’їнської міської громади, Донецької області, він віддав своє життя за свободу та незалежність України. Після бою його деякий час вважали зниклим безвісти, але у березні його загибель була офіційно підтверджена.

Олексій народився 20 липня 1988 року в місті Кишинів. Згодом його родина переїхала до села Введенка, де він навчався, зростав, мріяв та формувався як особистість. Отримавши професії слюсаря та географа, він працював у рідному краї. З квітня 2015 року Олексій Вікторович присвятив себе педагогічній діяльності у Введенському НВК. Учні та колеги знали його як чесного, доброго, справедливого та відданого своїй справі вчителя. Його внесок у виховання молоді був неоціненний.

З перших днів повномасштабного вторгнення, маючи попередній військовий досвід, Олексій, у званні лейтенанта, став до лав Збройних Сил України. Він сумлінно й професійно виконував свій військовий обов’язок, до останнього подиху залишаючись вірним присязі та рідній землі. Його мужність та самовідданість є прикладом для всіх нас.

Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого земляка, Плєтоса Олексія Вікторовича. Його життя та подвиг — це взірець мужності, стійкості та безмежної любові до Батьківщини. Ця пам’ять назавжди залишиться в серцях громади, а його ім’я — в історії України. Його героїчний вчинок надихає і надалі боротися за нашу свободу.

Вдома на Олексія чекали батьки, сестра, дружина та двоє донечок. Їхній біль — це наш спільний біль. Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким загиблого Героя. Ми пам’ятаємо. Ми шануємо. Світла пам’ять і вічна слава Герою України! Герої не вмирають!