28 червня Україна відзначає важливу подію – річницю прийняття Конституції – головного нормативно-правового акта держави. Цей Основний Закон, що закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, а також права та обов’язки громадян, є фундаментом нашої незалежності.

Ухвалення та введення в дію Верховною Радою України Основного Закону 28 червня 1996 року стало ключовим етапом у процесі утвердження державності. Це подія мала величезне політичне та правове значення для розвитку української політичної нації та громадянського суспільства. Міжнародні експерти визнали, що українська Конституція в частині прав, свобод та обов’язків громадян відповідає міжнародним стандартам у галузі конституційного права.

Українська Конституція справді зорієнтована на гуманістичні ідеали та правові відносини між суспільством і державою. Її унікальність полягає в тому, що, попри колоніальне та тоталітарне минуле, українцям завжди був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою. Цей підхід є одним із чинників, що робить нас частиною європейської цивілізації та суттєво відрізняє від інших авторитарних режимів.

Конституція України є не лише ядром нашої національної правової системи, а й нашим моральним орієнтиром. Для нас, українців, Конституція – це про права і свободи, про гідність і цінності, про стійкість та нескореність духу. Вона є символом нашої ідентичності та прагнення до справедливості.

Сьогодні, в умовах повномасштабної агресії проти України та численних злочинів окупантів, ми як ніколи гостро розуміємо важливість цінностей, закладених у Конституції України, та необхідність їх захисту і збереження для майбутніх поколінь. Українська Конституція є реальним, дієвим документом, що гарантує права громадян та слугує основою для побудови демократичного суспільства. Натомість для агресивного режиму норми, записані в їхніх “конституціях”, є лише формальними деклараціями, які не захищають ні власних громадян, ні інші народи від злочинів агресії.

Історично конституційний процес в Україні свідчить про наміри юридичного закріплення на найвищому рівні таких цінностей Українського народу, як демократія, верховенство права, рівність громадян, незалежність і територіальна цілісність своєї держави та європейський цивілізаційний вибір. Нам це вдалося, і нині Україна – незалежна сучасна європейська держава. Положення щодо стратегічного курсу нашої країни на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі й Організації Північноатлантичного договору нині закріплено в Основному Законі, що підкреслює наше незворотнє прагнення до європейської та євроатлантичної інтеграції.

У Конституції України, зокрема, визначено, що захист держави, її незалежності та територіальної цілісності, повага до її державних символів є обов’язком кожного громадянина. Сьогодні громадяни України, які чинять спротив російському вторгненню, захищають державу від окупанта, чим виконують свій конституційний обов’язок. Усі разом ми продовжуємо протистояти агресору, котрий зневажає юридичні норми та міжнародне право. За підтримки закордонних партнерів ми наближаємо нашу Перемогу, за якою має послідувати притягнення до відповідальності держави-терориста.

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, тяглість і свої особливості. Найголовніші з них – український конституціоналізм розвинувся під впливом європейських країн, які першими почали його формувати; заснований на ідеях прав та свобод людини, верховенства права та демократії. Ці засади формувалися протягом століть відповідно до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.

Середньовічна передісторія українського конституціоналізму сягає від “Руської Правди” до Литовських статутів. “Руська Правда” почала укладатися в ХІ столітті за князювання Ярослава Мудрого. Це перша відома кодифікація права на українських територіях, яка наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи, з акцентом на правах різних станів, власності та судочинстві. У Литовських статутах було кодифіковано право Великого Князівства Литовського. Три редакції статутів (1529, 1566, 1588 років), написані слов’янською мовою, увібрали в себе правові традиції Русі та середньовічної Європи. Вони встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів. Зародження вітчизняної конституційної думки також пов’язане із революцією під проводом Богдана Хмельницького та відродженням козацької державності у XVII–XVIIІ століттях.

Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. З розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року національна законотворчість активізувалася. Всеукраїнський референдум засвідчив тотальну підтримку проголошення незалежності України, і більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Робота над прийняттям Основного Закону незалежної України почалася в 1992-му і тривала майже 4 роки. Періодично її супроводжували гострі дискусії, зокрема, довкола державних символів, державної мови, статусу Криму тощо. Вони відобразили протистояння між частиною політичних сил, які тяжіли до радянського минулого, і тими, що прагнули утвердити та зміцнити незалежну державу. 28 червня 1996 року після безпрецедентного за тривалістю й напругою засідання, що увійшло в історію під назвою “Конституційна ніч”, Верховна Рада 315 голосами ухвалила Конституцію України. Цей документ є невід’ємною частиною нашого сучасного буття, гарантом наших прав і свобод, а також основою для подальшого розвитку України як сильної європейської держави.