29 вересня – 84-ті роковини трагедії у Бабиному Яру.

Бабин Яр – це не просто місце, це глибока рана в історії України, символ трагедії та некрополь, де спочивають останки приблизно 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, жорстоко розстріляних нацистами в період з 1941 по 1943 роки. Серед безневинних жертв – євреї та роми, червоноармійці, комуністи, українські патріоти з Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, а також ті, кого звинуватили у «саботажі», порушенні комендантської години, і навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова. Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став одним із найжахливіших символів «Голокосту від куль» та втіленням нацистської політики безжального масового знищення людей. На жаль, розстріли в цьому урочищі не припинялися відразу після захоплення Києва нацистами у вересні 1941 року, відбуваючись практично щодня до самого звільнення міста. Особливо трагічними стали дні 29–30 вересня 1941 року, коли було вбито майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. Цю варварську операцію в німецьких донесеннях цинічно назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion), а формальним приводом для неї стало знищення Хрещатика 24 вересня внаслідок радянської диверсії. Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Важливо усвідомлювати, що подібні «бабині яри» – місця нацистських розстрілів – існують у більшості населених пунктів України, кожне зі своїми страшними історіями. Виконавцем цих кривавих розстрілів наприкінці вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей сумнозвісний підрозділ також причетний до масових убивств євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та багатьох інших містах. Голокост – це важка, незагоєна рана в історії України часів Другої світової війни. Жертвами цієї нелюдської злочинної політики стали близько півтора мільйона українських євреїв, яких нацисти методично знищували як соціокультурну та етнорелігійну спільноту. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру, попри всі обставини, завжди залишалася живою. Вже у 1941–1943 роках з’явилися перші художні твори, присвячені цій темі. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня створював олівцеві замальовки з натури, а першими літературними творами стали поетичні доробки Ольги Анстей та Людмили Титової. Після війни радянський режим намагався замовчувати або спотворювати пам’ять про жертв, прагнучи знищити сам яр та навколишні кладовища. Однак, ці спроби не мали успіху. Бабин Яр продовжував слугувати моторошним нагадуванням про небезпеку ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідувань і знищення людей за етнічною, політичною, релігійною чи будь-якою іншою ознакою. Після усвідомлення жахів Голокосту світова спільнота прийняла гасло «ніколи знову». Проте, геноциди, на жаль, продовжують траплятися. Сьогодні Україна переживає війну, де рашисти, запозичуючи нацистську риторику, говорять про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні, спричинивши наругу над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги і навіть сам Бабин Яр. Ми бачили жорстокі масові вбивства рашистами мирних жителів – чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, а також тортури, зґвалтування. Іноді окупанти намагалися спалити тіла, щоб приховати свої злочини, як це робили нацисти, відчуваючи наближення поразки. Відомості з визволених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл жахають цивілізований світ. Тож, вшануймо сьогодні пам’ять усіх жертв трагедії у Бабиному Ярі, закатованих нацистами! Вшануймо пам’ять усіх жертв цієї війни, закатованих рашистами! За матеріалами Українського Інституту Національної пам’яті