29 серпня – це особливий день для України, День пам’яті захисників, які віддали життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Цей пам’ятний день, встановлений Указом Президента України, покликаний увічнити подвиг кожного, хто боронив Батьківщину, від військовослужбовців до добровольців. Держава та суспільство зобов’язані зберігати пам’ять про полеглих героїв.

З нагоди цієї важливої дати, Кабінет Міністрів України затвердив план заходів на 2025 рік, який передбачає розробку інформаційних матеріалів для освітніх закладів. Ці матеріали, зокрема, акцентують увагу на ролі жінок у боротьбі за незалежність України, підкреслюючи їхній внесок від часів історичних до сучасної війни.

Український інститут національної пам’яті активно працює над створенням таких матеріалів, висвітлюючи героїчні історії жінок, які брали до рук зброю, забезпечували тил, рятували дітей та зберігали пам’ять про минулі події. Сучасна війна показала, що жінки не лише служать у Збройних Силах, але й досягають високих результатів, багато з них відзначені державними нагородами за бойові заслуги, зокрема, під час антитерористичної операції (АТО), Операції об’єднаних сил (ООС) та повномасштабного вторгнення. Так, 257 жінок були відзначені державними нагородами за час проведення АТО/ООС, 9 з них – посмертно, а понад 4500 отримали відомчі відзнаки.

Ключові акценти

29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни. Ця дата нерозривно пов’язана з Іловайською трагедією 2014 року – одним із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення. Бої за Іловайськ, що відбулися в серпні 2014 року, стали кульмінаційною точкою початкового етапу війни, залишивши глибокий слід як в українському суспільстві, так і на міжнародній арені.

Трагічні події розгорталися на полях, де дозрівали соняхи, тому соняшник став символом Дня пам’яті захисників України. Він нагадує про мужність воїнів та водночас символізує життя. Під час виходу українських воїнів з оточення під Іловайськом, у так званому “зеленому коридорі”, загинуло 366 українських воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, а 300 потрапили в полон. Іловайськ – це не лише трагедія, а й свідчення української незламності та подвигу захисників.

Ця дата є нагадуванням про підступність російського агресора та про небезпеку будь-яких переговорів з ним. Російській Федерації довіряти не можна, що давно усвідомив цивілізований світ.

У цей день ми згадуємо загиблих в Іловайській трагедії та десятки тисяч воїнів, які полягли від 2014 року. Серед них чимало жінок, які завжди ставали на захист української державності. Їх об’єднує патріотизм і небайдужість до долі України, бажання відстояти право українців на власну державу та ідентичність.

Особливу увагу приділяємо ролі жінок у війні, через їхній героїзм, волонтерство та щоденну турботу розкривається злочинна природа війни та рашизму. Жіночі історії війни підкреслюють її як людську трагедію на всіх рівнях.

Кількість жінок в українській армії значно зросла, вони демонструють високий професіоналізм і сміливість на передовій і в тилу. На початок 2025 року в ЗСУ служить понад 70 000 жінок, що є одним із найвищих показників у світі, в тому числі серед країн НАТО.

Україна вже понад 11 років веде боротьбу за незалежність, платячи величезну ціну. Поки триває війна, ми не можемо назвати точну кількість загиблих чи розповісти всі історії. Але суспільство докладе максимум зусиль, щоб пам’ять про загиблих Героїв і Героїнь залишилася живою та дієвою.

Під час воєнного стану традиційні масові заходи неможливі, проте кожен може вшанувати пам’ять захисників, відвідавши місця поховань або підтримавши їхні родини.

Після перемоги будуть розвиватися нові традиції вшанування загиблих: назви вулиць, меморіальні сквери, іменні стипендії, спортивні та культурні заходи. У публічному просторі з’являються нові меморіальні об’єкти, військові меморіальні кладовища, де з почестями ховатимуть захисників і захисниць. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.

Історичний контекст

З 1991 року Російська Федерація не припиняла спроб повернути контроль над Україною, особливо з приходом до влади Володимира Путіна. Кремль використовує державу як інструмент для переділу кордонів та встановлення тоталітарного режиму. Починаючи з Чечні, Росія підбурювала сепаратистські рухи та провокувала конфлікти, кульмінацією чого стала гібридна агресія проти України у 2014 році.

Сучасна російсько-українська війна розпочалася після Революції Гідності, яка була спрямована на європейський шлях розвитку України. Трагічною жертвою протистояння на Майдані стала Небесна Сотня. Янукович, втікши до Росії, закликав Путіна до військового вторгнення.

Росія скористалася вакуумом влади в Україні, розпочавши агресію з анексії Криму, де російські військовослужбовці захоплювали стратегічні об’єкти. Збройна агресія розпочалася 20 лютого 2014 року, що підтверджено Європейським судом з прав людини. Російські спецслужби та диверсанти активно розхитували ситуацію на південному сході України, що призвело до війни на Донбасі.

Росія планувала захопити східні області України за сценарієм “Новоросія”, але зіткнулася зі спротивом Збройних Сил України, Національної гвардії та добровольчих формувань. Влітку 2014 року російські сили зазнавали значних втрат, що призвело до введення регулярних військ РФ на територію України.

Бої за Іловайськ

З травня по серпень 2014 року українські підрозділи проводили успішні операції, звільняючи території та локалізуючи російські окупаційні сили. Планувалася операція з розгрому незаконних збройних формувань та звільнення Іловайська, що мало стратегічне значення для блокування Донецька.

Перший штурм Іловайська розпочався 6-7 серпня 2014 року. Українські підрозділи, включаючи добровольчі батальйони, змогли виставити блокпости навколо міста, створюючи умови для подальших дій. 18 серпня українські сили увійшли в Іловайськ, взявши під контроль більшу частину міста, але зазнавали сильного вогневого впливу з боку російської армії.

У ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулося наймасштабніше вторгнення російських військ. Знявши або замаскувавши тактичні знаки, російські військові машини увійшли на українську територію, прямуючи до Іловайська.

До 28 серпня російські війська та бойовики оточили українські сили в районі Іловайська. Незважаючи на гарантії безпечного виходу, надані російським командуванням, українські колони були розстріляні із засідок 29 серпня. Внаслідок підступності окупанта загинули 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, а 300 опинилися в полоні. Іловайська трагедія змусила українську сторону погодитися на умови перемир’я, що призвело до підписання Мінської угоди 5 вересня.

Українське жіноцтво у війні: від минулого до сьогодення

Українські захисниці стоять в одному ряду з поколіннями борців за свободу. Ще під час Першої світової війни жінки активно допомагали фронту, а Олена Степанів стала першою українською офіцеркою.

Участь жінок в Українській Центральній Раді, ОУН та УПА була значущою. Підпільниці, розвідниці, зв’язкові – їхня участь у Русі опору стала феноменом. У Червоній армії жінки служили в різних родах військ, а в тилу працювали на військових підприємствах та в сільському господарстві. Вони виступали в ролях дружини, матері, хранительки пам’яті, партизанки, військовослужбовиці. З’явилися жіночі відповідники військових професій: кулеметниця, танкістка, розвідниця.

Жінки брали активну участь у дисидентському русі, підтримуючи правозахисників та засновуючи громадські організації.

Додаток 1. Жіночі історії

Ці історії розповідають про жінок, які захищають Україну, рятують поранених, волонтерять. Інститут поширює ці історії через соціальні мережі під рубрикою #FightForUkraine.

Ярина Чорногуз – поетеса, волонтерка, бойовий медик, розвідниця. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка. Служить у 140-му окремому розвідувальному батальйоні морської піхоти. Авторка збірок поезій. Увійшла до переліку топ-50 лідерок України за версією «Forbes». Брала участь у звільненні Лиману-Ямполя. Отримала медаль «За врятоване життя».

Наталія Бабеуш – мешканка Маріуполя, яка два місяці готувала їжу для дітей та дорослих у підземеллі «Азовсталі». Волонтерка, яка стала