Історія Тетяни Тарасенко, 87-річної переселенки з Донецької області, є свідченням незламності людського духу перед обличчям війни та втрат. До повномасштабного вторгнення пані Тетяна мешкала в Покровському районі, де присвятила життя вихованню трьох дітей. На жаль, доля розпорядилася трагічно: одну дочку вона поховала, з іншою втратила зв’язок, залишився лише син Олександр, який був її опорою.

Зруйноване війною рідне село змусило Тетяну та Олександра шукати притулку на Рівненщині. Прибувши у квітні 2024 року, жінка, яка втратила зір, покладалася на допомогу та турботу сина. Він працював, забезпечуючи їхнє життя, але доля завдала чергового удару: у серпні 2024 року Олександра мобілізували. Чотири місяці потому, у листопаді 2024 року, його життя обірвалося на фронті.

Ця непоправна втрата могла зламати будь-кого, але завдяки зусиллям місцевої громади та небайдужих людей, Тетяна Тарасенко отримала шанс на нове життя. Після успішної операції, проведеної у квітні 2025 року, пані Тетяна знову почала бачити світ. Ця історія – не лише про особисті трагедії, а й про дивовижну силу духу, стійкість та важливість підтримки громади у найскладніші чаші. Вона нагадує про тисячі подібних історій українців, які втратили все, але продовжують боротися за життя та своє майбутнє. Відновлення зору для 87-річної жінки після таких випробувань є символом надії та перемоги над темрявою.