27 жовтня 2024 року о 13:00 до 110-річниці бою Січових Стрільців з московським військом на горі Кобилля буде відбуватися чин панахиди. Його очолить преосвященний владика Григорій із собором священників.

Пізнього осіннього дня 24 жовтня 1914 року між села Залокоть та Опака відбувся бій на горі Кобилля «арх». Він був пов’язаний безпосередньо з відступом 55 мотопіхотної бригади Австро-Угорської імперії, яка відходила на захід під тиском військ російської імперії. Прикривати їх стала сотня Дмитра Вітовського, яка полягла в боях туманного осіннього дня 24 жовтня 1914 року.

Фрагмент із спогадів одного українського січового стрільця. «Сотні Вітовського й Будзиновського під проводом курінного отамана Шухевича відступали через Нагуєвичі, Ясеницю сільну, Попелі на Опаку. Наш наступ заломився за Нагуєвичами. Однієї днини досвіта поділили нас на меньші відділи й вислали в ріжних напрямах на розвідку.

Від Підбужа бухкали гарматні сальви. Між нами був сотник Будзиновський. Так ішли ми довгенько, сонце вже піднялося високо, а кінця лісу не видно. Бій ішов далі. Враз знизу долетів до нас протяжний крик: Ура …а …а! Водночас ворожі гармати посилили вогонь. Та це ще не найбільше лихо, куди більша небезпека погрожувала нам на правому крилі: москалі встигли заняти там пригоже становище й закриті лісом, накрили нас крісовим вогнем.

Та враз пролунав приказ: «Відступ!» Гуртами, відстрілюючись, відступали стрільці. Зліва з лісу привитали нас градом куль. З моєї малої групи впав, відступаючи, стрілець Роздольський, іншому куля прошила руку. Той став мліти і впав на землю. Ми підняли його, взяли під руки й поволікли зі собою. Після півгодинного форсового маршу найшлися ми поза засягом ворожого обстрілу. Раненому перев’язали руку, хтось дав напитися води. Віддихнули хвилину й почали сходити узбіччям гори вниз. За нами залишалась Кобила – мовчазна і тиха, як гріб. А в ухах ще довго гриміли нам сальви пострілів і протяжне: урра! На цей раз ми були переможені.

В архівних даних є інформація, що серед загиблих був уродженець Ясениці Сільної, 18-річний Гриць Олексовський. Коли батько привіз на возі його тіло додому, мати, побачивши мертвого сина, пішла в комору і з розпачу померла… Паралельно з тим є версія, що Гриць таки похований на Кобилі його батьком Яцем Олексовським, який копав могили і іншим стрільцям. Згідно з архівними даними не відома точна чисельність, прізвища та імена полеглих воїнів.