Вони не повернулись зі свого останнього бою: два Олексії, два Герої, два наших земляки. Сьогодні, здається, чи не все місто прийшло віддати останню шану воїнам – Олексію Хомічу та Олексію Стахорському.

Чоловіки були корінними ковельчанами, обоє служили в одному підрозділі. Олексію Хомічу тепер назавжди 42, Олексію Стахорському — 32.

У них багато спільного. Хлопці вчилися в ковельських школах: Олексій Хоміч – у ліцеї №1, Олексій Стахорський — у ліцеї №10. Потім отримували спеціальності в професійно-технічних училищах.

Олексій Хоміч мав золоті руки. Він вмів виконати будь-яку роботу. 24 лютого 2022 завершив останній свій ремонт, а 25 лютого — пішов захищати свою країну.

За словами дружини Лідії, він був ідеальним. А познайомила їх війна. Коли Волинська бригада стояла на захисті кордону біля Білорусії, Ліда допомагала бійцям. Вони зустріли одне одного, покохали, а у серпні минулого року стали на «рушник щастя».

Сестра Наталія пригадує, що Олексій був справжнім захисником. Уже з фронту завжди телефонував, цікавився справами в родині, питав, чим може допомогти. І коли мамі потрібен був газовий пальник, він кинув все, знайшов його і надіслав своїй рідній.

Олексій Стахорський — світла, чуйна людина, тепло якого відчували всі, хто поруч. Він сім років прожив у шлюбі з дружиною Вікторією, дуже любив свого шестирічного сина Любомира. Обожнював тварин. Був готовий пожертвувати собою ради інших.

“Два Олексія — два побратима, які разом захищали країну, загинули в один день — 21 квітня. Висловлюю щирі співчуття родинам наших Героїв. Всім, хто знав, любив і поважав наших захисників”, – сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Однокласниця Олексія Стахорського Вікторія Васюта розповіла, що хлопець завжди посміхався, був душею компанії:

– Добрий, щирий, люб’язний, відповідальний — таким був наш Льошка. Відважний воїн, який захищав наше з вами майбутнє. На превеликий жаль, його бій закінчився. Тепер він став нашим янголом-охоронцем, нашим яскравим сонцем. Льош, чуєш, світи нам так, як ти тільки можеш нам світити! Запам’ятайте його мужній подвиг.

У пам’яті Андрія Ружицького, побратима наших захисників, залишились моменти, коли вони пліч-о-пліч боронили країну.

– Льоша “Док” Хоміч — моторний, вправний воїн, справжній кулеметник. Коли він був на правому фланзі, я знав — нам нічого не загрожує. Олексій Стахорський — доброзичливий, інтелігентний, відповідальний захисник, був навідником зенітної установки. Проте міг виконувати будь-які завдання, вправно володів антидроновою рушницею, був першокласним водієм. Коли він завозив та вивозив нас з позицій, я знав — все буде добре. Ці хлопці — справжні Герої, які віддали життя за Україну, Волинь, Ковель.

Вчитель предмету “Захист Вітчизни” Олег Янчик каже, що Олексій Хоміч дуже хотів потрапити в бригаду, яку формували в перші дні повномасштабного вторгнення.

– Льоша мав позивний “Док” через те, що його перша військова спеціальність — бойовий медик, хоча дуже мріяв бути кулеметником. І мрія збулась — він став не просто кулеметником, а командиром відділення. Вічна пам’ять нашим захисникам.

Герої мали відзнаки командування 100 бригади тероборони, Олексій Хоміч — отримав нагрудний знак “Золотий Хрест” Верховного Головнокомандувача Валерія Залужного.

Україна та наше місто втратили двох патріотів, двох своїх мужніх синів, прекрасних людей. Вічна пам’ять нашим захисникам.

Поховали Олексія Хоміча та Олексія Стахорського на Алеї Героїв міського кладовища.