95-річний ювілей нещодавно зустріла шановна мешканка нашої громади Олександра Федорівна Дишкант. Чимало гостей зібрала на гостину ця поважна, працьовита і талановита жінка…

Народилась Олександра Федорівна в с. Скитка, у сім”ї Галуз – Ганни та Федора. Мама була українкою, батько-білорус. Старшими в сім»ї були брат і сестра. Рано осиротіла, коли виповнилось всього 4 роки – померла мама і її виховувала бабця. Закінчила 4 класи Скитківської школи і , як усі, стала працювати .
У 18-річному віці вийшла заміж за односельчанина Михайла Дишканта. З чоловіком дружно жили, народили четверо діточок Михайла, Володимира, Галину і Тетяну. П»яту донечку, Оксану удочерили, коли та залишилась сиротою. Усім дали освіту.
45 років Олександра Федорівна працювала у колгоспі, із них 35 доїла корови, решту – в ланці.
За важку сумлінну працю має орден Леніна , який одержувала на виставці ВДНГ та Орден “Знак Пошани”. Брала активну участь у громадському житті. Обиралась членом бюро Липовецького райкому партії. Мала гарний голос і співала у сільській хор-ланці. Цей її талант передався синові Володимиру, який і співає , і грає на баяні, донькам, трьом онукам, які мають музичну освіту і обрали давній український інструмент бандуру. Один із них викладає у Кам»янець-Подільській музичній школі.
Замолоду гарно вишивала, чимало її робіт збереглися до сьогодні і по-праву можуть стати музейними експонатами.
Одним із її хобі , яким заробляла на сім»ю, стало будівництво грубок і печей. Багатьом односельцямвона стала в пригоді. А навчилася цій справі випадково-як побудували нову хату, перейшли в неї, грубка ж, яку клали майстри, стала диміти. Ось розібрала її Олександра Федорівна і склала по-своєму.Так освоїла ще одну професію. Вже 33 роки, як помер чоловік, а за ним старший син, з того часу все лягло на її жіночі плечі.
Її працелюбству можна позаздрити, у свої 95 все робить своїми руками і продовжує вести активний спосіб життя.
Має вісім онуків, 16 правнучат і 4 праправнуки, всі хлопчики-Ростислав, Матвій, Данило, Максим. Одна із правнучок на честь прабабусі названа Олександрою.
Більшість родини Дишкантів-хлібороби, військовій справі не навчалися. Правнук Іван змушений був стати на захист України від посягань ворога і захищає нас на Донеччині.
Олександра Фелорівна має гарну пам”ять і за власним бажанням прочитала гостям чималий вірш. Це був монолог матері до сина , якого вже немає. Розчулено повідомила , що єдине її бажання – перемога у війні. Щоб усі сини повернулися додому до своїх матерів, дружин, дітей.
Привітали ювілярку у її День родина, староста Віктор Романов, благочинний Петро Ковальчук, голова сільського ветеранського осередку Галина Канарська, подруги Віра Олександрівна Голяновська та Ліда Омельянівна Павловська, багато односельців.
На гарний ювілей за дорученням міського голови із Подякою міської ради, цінним подарунком, весняними квітами завітала секретар виконкому міської ради Ольга Русецька, подякувала за працю та висловила побажання з нагоди ювілею.
Хай же підґрунтям щасливого довголіття Олександри Федорівни буде міцне здоров’я, а віра, надія та любов завжди будуть вірними супутниками на шляху. Нехай цей день, що приніс тільки добрі емоції та яскравий настрій, надовго запам»ятається і гріє своїм теплом ще багато літ.
Гармонії в душі і відчуття, що кожна прожита мить є щасливою!