«Немаленькі люди» – серія короткометражних фільмів про молодь, яка радикально змінила своє життя через війну.
Герої циклу представляють різні регіони, мають різні історії змін, проте всіх їх єднає чітко визначена громадянська позиція – бути громадянами своєї країни, допомогти їй вистояти і перемогти.
Герої серіалу обрали різні шляхи для себе: хтось пішов до лав ЗСУ, хтось став госпітальєром, військовим медиком, волонтером – про нові для себе ролі, складнощі і перемоги.

Проєкт «Немаленькі люди» реалізується IRI Ukraine за підтримки USAID Україна і розповідає історії молодих людей – волонтерів, військових, медиків – які кожного дня допомагають наближати Україну до Перемоги.

Валерія Пихатюк. На початку російського наступу на Київщину дівчина почала допомагати цивільним першим необхідним в рамках волонтерського центру. А сьогодні допомагає військовим з Азову, 95-ї бригади, поліції, ДСНС.

Катерина та Віктор Лунгули.  Українське суспільство перемагає у війні завдяки єдності. Єдності, яку демонструють тисячі українських сімей.  Дружини, які відпускають чоловіків на фронт, а самі залишаються на іншому фронті – гуманітарному. Такою є сім’я Лунгулів – Катерина та Віктор.

Олексій Кльонкін. Госпітальєри займалися вивозом поранених рицарів. А сьогодні вони займаються вивозом поранених воїнів. Тисячі воїнів з передової, які потребують негайної допомоги. І полонених, адже Україна веде війну цивілізовано згідно з міжнародним гуманітарним правом.
Олексій Кльонкін, один із госпітальєрів, розповідає, як з перших днів війни приєднався до Медичного Добровольчого Батальйону Госпітальєри і почав рятувати людей у проєкті «Немаленькі люди».

Ірина Олександрівна. Віддати частинку себе – і тоді Україна переможе. Так робить Ірина Олександрівна,  вчителька початкових класів з міста Помічна, Кіровоградської області.  Все почалося із першої машини з 12 тонн гуманітарної допомоги. А потім зупинитися уже не можна було.

Артем Романюков. «Рецепт для нашого успіху після перемоги – в якості тих людей, які наповнюють інституції, які зараз мають найбільшу довіру суспільства. Це – армія, волонтери, президент, багато різних державних і недержавних інститутів», – переконаний Артем Романюков. Сьогодні Артем захищає Україну у лавах ЗСУ, а до початку повномасштабної війни як громадський активіст робив усе, щоб формувати в Україні ефективні інституції на національному та місцевому рівнях.

Маргарита Смельник. Волонтерити з дитинства. У 11 років ти ще не розумієш, що таке війна. Твої батьки допомагають постраждалим в АТО, а ти допомагаєш їм, складаючи дитячі речі та сприймаючи це все радше як гру. У 20 років, коли агресор знову вторгається у твою країну, ти розумієш уже все. Ти бачиш це на власні у рідному місті Бучі. І єдине, що ти можеш робити, – це допомагати своїм людям. Дивіться історію студентки Маргарити Смельник.

Дмитро Лінько. «Хтось іде в лави Збройних Сил України, хтось працює на своєму місці, хтось допомагає армії, але кожен має приймати участь у боротьбі», – каже Дмитро Лінько.  Раніше Дмитро був заступником голови Кіровоградської обласної ради, а після 24 лютого в захищає Україну у гарячих точках.

Ірина Чергава. Якщо вам потрібно надати першу медичну допомогу, щоб врятувати пораненого, ви зможете це зробити? Навички медичної допомоги сьогодні MUST HAVE для кожного українця. У проєкті «Немаленькі люди» розповідаємо про інструкторку з тактичної медицини та домедичної допомоги Ірину Чергаву.

Богдан Пономарьов. Богдан із міста Рубіжне Луганської області. До війни він працював заступником міського голови. А з початком війни змушений був переїхати до міста Кропивницький, де почав координувати роботу гуманітарного центру.

Анастасія Недвига.
– А кому ти подаруєш свій малюнок?
– Кому? Воїнам!

Вісточки дітей гріють душу хлопцям на фронті. А організовувати їх гріє душу Анастасії Недвизі. Дивіться історію дівчини у проєкті «Немаленькі люди».

Дмитро Лісовський. Тисячі людей намагаються виїхати із прифронтових областей у безпечніше місце, щоб врятувати своє життя.  І ще тисячі тих, хто допомагає їм це зробити. Волонтери.  Як Дмитро Лісовський, який з початку війни почав займатися евакуацією людей із Київщини, а сьогодні разом з волонтерською організацією вивозить людей із Донеччини та Луганщини.

Валентина Шульц. «Я гадаю, що Україна після перемоги буде найуспішнішою країною. Я багато була в Європі й таких ресурсів, як є у нас, і людських, і природних, нема в жодній країні. І ми будемо відбудовуватися дуже швидко, тому що нас підтримують міжнародні партнери,» – розповідає Валентина Шульц.
А ми розповідаємо історію Валентини Шульц, для якої війна розпочалася не 2022, а 2014 року. Валентина – політикиня, громадська діячка, фінансова директорка освітньо-культурних просторів «Гончаренко центр».

Дмитро Завражний. Цей шлях сьогодні проходить кожен українець. І Дмитро Завражний, який з 24 лютого 2022 року допомагає Збройним силам України із автомобілями.

Анастасія Стрельцова. «Ми сидимо у польській школі, ви розмовляєте з етнічною полькою. І ми всі працюємо на перемогу. Нам все одно, хто ми є за походженням. Нам все одно, якою мовою ми спілкуємося вдома. Націю, країну, яка, не дивлячись на те, що вона складається з малесеньких піщинок, якими є національні меншини, нереально перемогти, коли ми всі є одним камінцем», – пояснює Анастасія Стрельцова, директорка Польської суботньої школи.

Денис Гайда. «Після перемоги ми маємо максимально українізуватися. Це буде потужна національна держава. Це те, що може зробити кожен, не встаючи навіть з ліжка», – закликає Денис Гайда.
Сьогодні хлопець активно волонтерить, а до війни робив усе для популяризації сучасної української культури у своєму місті Черкаси.

Ознайомитися у з усіма відеороликами серії можна за посиланням