Волонтерська команда, яка використовує собак для виявлення трупів, шукає тіло британської дитини, яка зникла в Австралії понад 50 років тому, і знайшла «цікаву ділянку».

Група сподівається, що їхня знахідка стане проривом у справі Шеріл Грімер, і повідомила місцезнаходження поліції Нового Південного Уельсу, яка вже працює на місці.

Влада підозрює, що трирічна дівчинка, яка емігрувала з Брістоля разом із родиною, була викрадена з пляжу Фейрі Медоу у Воллонгонзі в січні 1970 року.

«Завтра буде проведено пошук за участю спеціалізованих офіцерів як частина триваючого розслідування», – заявила поліція.

Сьогодні пляж, залитий сонцем, виглядає так само ідилічно, як і багато років тому. З піщаних дюн, дивлячись углиб суші, місцевість поступово піднімається в густий підлісок.

Недалеко в пагорбах є невеликий лісовий масив на краю престижного передмістя, який може приховувати страшну таємницю.

Бальгоуні — це місце, згадане у зізнанні підлітка, також з Англії, через рік після зникнення дівчинки. Десятиліттями суддя не дозволяв це зізнання.

У 2019 році суд над підозрюваним, відомим лише під кодовою назвою «Меркурій», якого звинувачували у викраденні та вбивстві Шеріл Грімер, розвалився. Чоловік, якому було за 60, заперечував будь-яку провину.

Брату Шеріл, Рікі Нешу, було сім років, коли його молодша сестра зникла. Востаннє він бачив її в роздягальні на пляжі Фейрі Медоу.

«Це мало бути зроблено 55 років тому», — сказав він, коли спеціальна команда з собаками, навченими виявляти людські останки, розпочала свою роботу. «Моє запитання: чому цього не зробили?

«Так, це надзвичайно. Поліція ніколи не обстежувала цю територію детально, хоча було зізнання. Не просто зізнання, а дуже детальне».

Він провів життя, прагнучи відповідей, але не хоче знаходити їх тут, серед високих дерев, струмка та кущів.

«Ми завжди живемо з надією, що її хтось забрав, хто не міг мати дитини, добре її виховав. Одного дня вона б виросла, дізналася, що не належить тій родині. Були люди протягом років, які робили це зі мною та нашою родиною: стукали у двері і казали, що вони – це Шеріл, і твоє серце починає калатати на шаленій швидкості», — розповів пан Неш.

«Ми сподівалися, що одного дня це буде Шеріл. Тож бути тут і шукати тіло або його частину, я маю на увазі, це недобре».

Дев’ятирічний Руфус — головний пошуковий собака. Його власник, Кріс Д’Арсі, президент Search Dogs Sydney, благодійної організації, запропонував допомогу родині Грімер після відвідування семінару про зниклих безвісти у Воллонгонзі. Він також чув подкаст BBC про Фейрі Медоу, який представив Джон Кей і який було завантажено п’ять мільйонів разів.

Кінологічна команда мала успіх у попередніх «холодних» справах, що датуються більш ніж півстоліття тому. Минулого року вони знайшли людські останки в озері на півночі Нового Південного Уельсу.

Тепер команда пана Д’Арсі вважає, що зробила потенційний прорив у справі Грімер.

«Ми вважаємо, що виявили цікаву ділянку, і передамо інформацію владі», — сказав він. «Собака показав чітку зміну поведінки».

Рікі Неш сказав, що новина змусила його «тремтіти».

«Якщо це Шеріл там — вона була там 55 років тому — вона не мала б бути», — сказав він.

У 1970 році Бальгоуні був переважно сільськогосподарською територією. Френк Санвітале, колишній детектив, який працював над справою Грімер, приїхав підтримати членів сім’ї Шеріл. Вони стали близькими та поділяють глибоке розчарування щодо загального поліцейського розслідування протягом десятиліть.

«Знайти щось через 55 років, я сподіваюся, що ми знайдемо, але шанси один на мільйон», — пояснив він. «Це було б як виграти чотири лотереї поспіль. Треба використовувати трохи здорового глузду, бути розумним і логічним».

Детектив у відставці кинув виклик особі чи групі, відповідальним за зникнення дівчинки, закликавши їх з’явитися.

«А як щодо того, щоб зробити щось для Шеріл, цієї маленької дівчинки, яку ви забрали, і визнати те, що ви зробили, і дати сім’ям тут, в Австралії та в Англії… трохи спокою», — сказав він.

Трагедія розноситься хвилями горя крізь родини. Дочка Рікі Неша, Мелані Грімер, має чотирьох дітей. Вона також з тривогою чекає новин про пошуки на командному пункті на узбіччі дороги.

«Я знаю, мій тато сподівається, що нічого не буде знайдено. Я сподіваюся, її знайдуть, я сподіваюся, маленька дівчинка повернеться додому. Моя родина пройшла через стільки, і це безперервна боротьба», — сказала вона. «Мені тут нудить».

Багато що змінилося з 1970 року. Але одне залишається незмінним — рішучість скорботної родини розкрити правду.