Homo Ludens
Віктор Анушкевичус

Життя треба жити,
ніби у
гру грати

Платон

Одне і те ж запитання неодноразово ставили йому і журналісти, і політичні опоненти, і навіть Президент Литви. Як людина, що має досить екзотичне для України прізвище, яка визнає і плекає своє литовське коріння, стала міським головою одного з національно найрадикальніших міст Галичини – Івано-Франківська? Якщо відкинути вщент непередбачувану постать Леоніда Черновецького, Віктор Андрюсович Анушкевичус, напевне, може претендувати на місце конструктивно-найцікавішого новообраного мера України. Власне, кожного разу, коли на політичному небосхилі України з’являється нова зірочка, цікаво знати: був той цільний образ, який запропонував галицький бізнесмен литовського походження своїм виборцям, результатом клопіткої роботи команди, чи на підступах до українського владного Олімпу з
’
явилася послідовна та непересічна людина.

Литовський «слід» і українська дійсність

Рід Віктора Анушкевичуса насправді походить з берегів стародавнього Варязького моря. Однак, це натяк тільки на той державницький позитив, який перші Рюриковичі принесли на землі Русі. Віктор Андрюсович мешкає в Івано-Франківську вже 18 років, і за цей час встиг чітко продемонструвати свої життєві цінності та пріоритети серед місцевого «дворянства».

– Про те, як став мером Івано-Франківська важко говорити однозначно. Напевно, можна говорити про глибинність добрих стосунків українського та литовського народів. Коли говорити про Середні Віки, коли було Велике Литовське Князівство, в українських земель у складі цього князівства, була, фактично, повна автономія. Принаймні, діловодство велось українською мовою, і Великий литовський князь писав листи своїй мамі українською мовою.

Так само багато спільного у нас і в історії повоєнній: два народи – український, тут в Галичині та литовський на своїй землі, боролися проти тоталітарного режиму. І зрештою, саме з Прибалтики почалися відцентрові процеси, які привели до розвалу Радянського Союзу. Більше того, ми сьогодні спілкуємося напередодні другої річниці Помаранчевої революції, і ні для кого не секрет, наскільки дієвою була підтримка з боку Президента Литви Адамкуса разом з президентом Польщі Кваснєвським і Хав’єром Соланою.

– Ви, певне, особисто мали підтримувати добрий імідж литовців в Івано-Франківську?

– Приї\хавши сюди 18 років тому і заснувавши бізнес (недавно ми святкували 15 років фірмі „Рітас” – це моя перша бізнес-структура), я протягом усієї діяльності ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Від самого заснування був меценатом реабілітаційного центру для дітей, хворих на церебральний параліч. А також, жодного разу не відмовив ні лікарням, ні дитячим школам чи іншим установам, що отримують з бюджету недостатньо коштів, зрештою, простим людям, які приходили зі своєю бідою. Нехай не великою сумою, але завжди помагав. Зрештою, минулої каденції чотири роки був депутатом міської ради. Сам дуже не люблю статистів, а тому активно захищав права громади. Я протестував, коли віддавали під забудову землі шкіл, дитячих садочків, спортивні майданчики, дитячі площадки. Вивчив принципи комунального господарства, земельний та бюджетний кодекси.

Не-провінція імені Франка

У багатьох питаннях Івано-Франківськ можна назвати дуже передовим містом. Скажімо, сьогодні воно є другим в Україні, після Києва, за темпами інвестицій у будівництво. Івано-Франківськ, як каже його мер – «ворота у Карпати», центр автентичної народної культури, а значить – перспективний туристичний центр. Однак, інформації про це місто на загальноукраїнському рівні непропорційно мало.

– Івано Франківськ давно вже залишається провінцією винятково у географічному значенні цього слова. Однак, чому це розумієш, тільки коли приїжджаєш у ваше живе, динамічне місто?

– Я ніколи не вважав Івано-Франківськ провінцією. Якщо сьогодні говорити про рівень демократії, то наше місто є передовим. Значною мірою, це заслуга тих поколінь, які боролися за незалежну Україну. Також і сьогодні у нас в місті багато політиків, які ніколи не мовчать – вони відстоюють інтереси громади. У планах моєї команди зробити не на словах, а на ділі Івано-Франківськ регіональним лідером дуже у багатьох галузях. Скажімо, мова йтиме про декоративно-прикладне мистецтво. Бо те, що робиться в Івано-Франківській області, ніде не робиться. І коли ми проводили «Карпатський вернісаж», запрошували наших майстрів і майстринь, то для людей з інших міст їхня робота була великим відкриттям. Ми говоримо сьогодні про Івано-Франківськ, як «Ворота в Карпати». І ми обов’язково зробимо ці ворота дуже гарними. Є окремі напрацювання, що стосуються збереження і відновлення архітектурних пам’яток міста Івано-Франківська. Ми будемо обов’язково розвивати образотворче мистецтво – у нас дуже багато молодих талановитих художників. Досі у нас, практично, не було виставкових закладів. Тому завдання нашої команди – рухатися хай не до рівня Відня, де 100 картинних галерей, але у цьому напрямку.

У нас певні традиції, що стосуються освіти, у тому числі академічної науки. В Україні та світі відомі Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Технічний університет нафти і газу, який випускає спеціалістів, що працюють у всіх куточках світу. Ці навчальні заклади мають великі традиції. Таким чином, ми працюємо над тим, щоб зробити Івано-Франківськ потужним філософським, культурним, мистецьким, освітянським центром.

Івано-Франківськ, як на мене, не зважаючи на свою радикальність в політичних поглядах, є містом, що в інших справах старається знаходити золоту середину…

– Чому Ви особисто приїхали в Івано-Франківськ?

– Дуже правильно кажуть, що дороги Господні є незвідані. У мене в житті усі випадковості складаються у закономірності. От, скажімо, мій покійний батько – родом з Литви, з Маріампольського уїзду, що поблизу Вільнюса. Моя мама – зі Старого Маріамполя Житомирської області. А моя дружина з Маріамполя Галицького району Івано-Франківської області. Коли ми з нею закінчили Вінницький політехнічний інститут, і постало питання, де далі вити своє сімейне гніздо, то відповідь для нас була дуже проста. У Хмельницькій області, в місто Шепетівка, де я виріс, куди мої батьки повернулися із заслання, жити не хотів. Це дійсно невеличке містечко, і там я не зміг би реалізувати свої амбіції – був молодий і повний енергії. В Івано-Франківську мешкала родина дружини, а хочеться, щоб поруч був хтось рідний… Тут відкрив свій бізнес, тепер тут – батьківщина моїх трьох синів.

Homo

Ludens
,
Homo

Faber
*…

Віктор Анушкевичус впевнено каже, що бізнес, як спосіб самореалізації його більше не цікавить. Про далекі перспективи не говорить: вважає, що зараз говорити про особисті стратегічні плани буде не правильним що до громади Івано-Франківська. Адже потрібно виконати усі передвиборчі обіцянки.

– На останніх виборах чимало бізнесменів претендували на посади міських голів, але багатьом громада відмовила саме тому, що вони бізнесмени. Як ви переконали своїх виборців?

Коли ти йдеш на вибори, на таку посаду, ти мусиш бути готовим до повної відкритості і знати, що опоненти шукатимуть вад у твоєму бізнесі. Але факти – вперта річ. Я повторюю, що глибоко переконаний: бізнес повинен бути соціально відповідальним. За ним майбутнє. У нас в Івано-Франківську багато бізнесменів, ведуть саме таку політику – вони розуміють, що потрібно ділитися з тими, хто немає нічого. Навіть з точки зору інстинкту самозбереження. Адже Господь Бог нами керує. І Матінка Божа не так просто дає свій покров на ту чи іншу голову, у тому числі – бізнесову.

– То яка сфера діяльності вам більше до душі – бізнес, чи державне управління?

– Попри те, що кажуть, ніби бізнесмени – люди, які відносяться до групи ризику, якось у бізнесі було спокійніше, і простіше… Якщо серйозно, бізнес – певний етап мого життя, який я пройшов. І на сьогодні він мене більше не цікавить. Цим займається моя дружина, мій старший син. Робота ту, на виборній посаді, для мене зараз найважливіша, вона для мене № 1. Мої перспективи – це принести мешканцям Івано-Франківська справжні зміни на краще.

– Чи є серед Ваших передвиборчих проектів один, який особисто Вам є особливо цікавим?

– Я не хотів би акцентувати на чомусь одному. Найважливіше – це, звичайно, «комуналка». Мені надзвичайно цікаво працювати у цьому напрямку, впроваджувати реформи, хоча я не є професійним комунальником. Ми їздили у багато країн світу, щоб перейняти досвід, а не видумувати якийсь свій особистий Івано-Франківський «ровер», Тому, це тепер близьке для мене.

Також, є ще один дуже цікавий проект. Вважаю, що для кожного міського голови найбільшим пріоритетом має бути розвиток людських ресурсів. Тому, ми з командою зараз дуже активно працюємо над тим, щоб створювати так звані фізкультурно-оздоровчі центри, хоча б по окружному принципу. Сьогодні першою чергою створено один з таких центрів – і там вже займаються тисячі дітей. Скоро розпочнемо роботу над другим центром, впорядкуванням спортивних площадок.
  Тобто, ми націлюємося на те, щоб дитина з маленького відчувала себе мешканцем міста, що нею опікуються, щоб вона не ходила по підвалах…

Один з таких спортивних проектів передбачає також створення професійного залу для тих команд, які гідно представляють наше місто у великому спорті. Також, шукаємо інвестора, щоб добудувати футбольний стадіон та створити там спортивно-оздоровчий комплекс.

Також, ми враховували потребу розвитку людських ресурсів в Івано-Франківську, розробляючи постанову про Фонд соціально-економічного розвитку міста. Ми передбачили, що частина коштів із фонду буде спрямована на погашення кредитів на житло, які беруть молоді сім
’
ї. Загалом, використовуємо будівельний бум, який спостерігається в місті. Ми створили дуже прозорі правила для забудівників. Замість того, щоб ходити з конвертами у кабінети чиновників, вони абсолютно легально будуть передавати 10% від збудованого житла у фонд міста. Система може трохи нагадує радянські правила для будівельників відомчого житла, але вона дієва.

*людина, що грається, людина, що творить (лат.)