Шлях артилериста до пілота дрона: історія героїзму та мотивації

Його шлях у військовій службі розпочався несподівано. Ще у 19 років, прагнучи підтримати друзів-військових та не залишатися осторонь подій, він прийняв рішення підписати контракт. Спочатку він рвався до піхоти, але доля розпорядилася інакше – його призначили до артилерії, де він опанував керування потужним БМ-21 «Град». Його перше бойове хрещення відбулося в Луганській області, де він, спочатку навідник, згодом став командиром машини.

Незважаючи на юний вік, він демонстрував надзвичайну самовідданість та професіоналізм. Коли в екіпажі бракувало водіїв, він сам сідав за кермо величезного «Уралу», поєднуючи обов’язки водія та навідника, що дозволяло йому працювати швидше, ніж повні екіпажі сусідніх машин. Ця наполегливість була відзначена нагородою від генерала Хомчака, а згодом – «Хрестом ракетних військ і артилерії».

Повномасштабна війна застала його на Волині, куди він поїхав після завершення контракту, плануючи відпочити. Однак, події розвивалися стрімко. Не встигнувши повернутися додому, він опинився на зборах, а вже 24 лютого 2022 року, за 5 хвилин отримавши інструктаж зі стрільби з РПГ, був готовий до оборони Київщини та Чернігівщини. Цей період був сповнений небезпек, але його рішучість не згасала.

Згодом його шлях привів до світу безпілотних систем. Він пройшов навчання на пілота дронів, яке змінило його бачення війни. “Мавік” здавався йому інструментом для коригування вогню, але доля звела його з FPV-дронами. Він швидко освоїв нову спеціальність, і тепер, під позивним «Хом’як», майстерно керує безпілотниками. Хоча він і став пілотом дрона, в душі він залишається тим самим артилеристом, який колись самотужки керував цілим «Уралом».

Керування дроном вимагає іншої відповідальності, ніж керування «Уралом». Якщо «Град» – це потужна сила, що змушує землю тремтіти, то дрон – це тиша, хитрість і точність мисливця. Але, як зазначає сам герой, в артилерії було страшніше, адже там він був ціллю номер один.

Відверта розмова про війну, мотивацію та ціну свободи

Він згадує, як сім місяців тому був у відпустці, прикомандирований до танкового батальйону як група швидкого реагування, відбиваючи штурми. Особливу мотивацію він отримував від спогадів про друзів, які розповідали про справжню армійську дружбу ще з 2014 року.

Вдома на нього чекають мама, сестри та брат, який також служить у ЗСУ. Його дівчина, з якою вони почали зустрічатися незадовго до вторгнення, чекає на нього, але цей час разом був короткий, адже він одразу поїхав на війну. Він зізнається, що це важко, особливо коли чуєш розриви снарядів поруч. Думки про найгірше лякають, адже він не хоче, щоб вона стала молодою вдовою.

Стосовно друзів, які не служать, він майже не спілкується. Його справжні друзі – це ті, хто поряд, на фронті. Він розуміє тих, хто каже, що нічого не винен державі, але наголошує: якби всі так вчинили, ворог би вже стояв біля його дому на Волині.

Він вірить у важливість підтримки держави, яка має не забувати про своїх захисників. Коли надаються сучасні дрони, його очі сяють, адже це дозволяє ефективно працювати та бачити ворога. Він стоїть, бо знає, за ким він бореться – за дівчат, за мам, за ту тишу на Волині, яку він так чекає.