Щороку у квітні ми згадуємо одну з найстрашніших катастроф в історії людства — аварію на Чорнобильській АЕС.
40 років тому вогонь Чорнобиля опалив землю і душі мільйонів українців. Її наслідки — зона відчуження у 30 кілометрів навколо реактора, мільйони квадратних метрів отруєної землі, забруднені водойми, скалічені долі, численні жертви та втрачені домівки.
Чорнобиль — це не лише трагедія минулого.
Це біль, який і сьогодні відлунює в наших серцях.
Це пам’ять, що зобов’язує жити відповідально.
Це урок, який не має права бути забутим.
24 квітня 2026 року у центрі Петрового, біля пам’ятного знака землякам — учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зібралися керівництво громади, ліквідатори, їхні родини та мешканці, щоб схилити голови перед подвигом тих, хто став у двобій із атомом і врятував світ від ще більшої біди.
З нагоди 40-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС у сквері ветеранів відбувся мітинг-реквієм.
У заході взяли участь Петрівський селищний голова Світлана Тилик, секретар селищної ради Володимир Руденко, заступник селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради Андрій Сидоренко, начальник відділу соціального захисту населення Світлана Годун, голова Петрівської організації добровільного товариства «Союз-Чорнобиль» України, ліквідатор Сергій Попович, а також наші земляки — учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і жителі громади.
Щемливі слова ведучої та вихованців театральної студії Петрівського центрального будинку культури, хвилина мовчання, живі квіти біля підніжжя пам’ятного знака…
Тихі спогади і мрії про мирне майбутнє об’єднали всіх присутніх у цей день.
Як настанова прозвучали слова Петрівського селищного голови Світлани Тилик:
«Допоки ми пам’ятаємо всі страшні сторінки історії України — ми живемо.
У 1986 році на захист людства від “мирного” атома стали ви — наші земляки, ліквідатори страшної аварії. Ви йшли туди, де була небезпека, де невидимий ворог забирав сили і життя. Ви виконали свій обов’язок із честю, врятувавши не лише Україну, а й увесь світ від ще більшої катастрофи.
Сьогодні історія боляче перегукується з сучасністю.
Ваші діти й онуки вже зі зброєю в руках захищають рідну землю на сході України, виборюють наше право жити у вільній державі.
Ми низько вклоняємося вам за ваш подвиг.
Дякуємо за силу, витримку і приклад справжнього патріотизму.
Наш обов’язок — пам’ятати.
Наш обов’язок — передавати цю пам’ять наступним поколінням.
І наш обов’язок — зробити все, щоб Україна жила, розвивалася і була мирною.
Віримо, що завдяки єдності, мужності та незламності нашого народу в Україні запанує мир.
А пам’ять про ваш подвиг завжди житиме в наших серцях».
Пам’ятаємо. Шануємо. Дякуємо.