🇺🇦ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: РОМАН КАЛИНЧУК
Веселий, щирий та простий
(слова пошани про 40-річного стрільця-нацгвардійця Романа Калинчука з Хом’яківки)
Народився Роман Калинчук 15 квітня 1984 року у селі Хом’яківка. Мав молодшого на три роки брата Василя. Мати майбутнього Героя, Ольга, з дитинства потерпіла від злочинної радянської влади, її батьків вивезли до Сибіру. На батька жінки, який був чесним секретарем сільської ради і не потурав зайдам, написали донос. Пані Ольга народилася вже в Хабаровському краї. На чужині помер брат жінки—Йосип. 4-річною Ольга з рідними повернулася додому. «Я спочатку синам про цей період життя не розповідала, але згодом сини самі стали цікавитися,-каже пані Калинчук.—Так Роман свою бабцю часто про нашу родину розпитував».

З дитинства хлопчик любив допомагати матері прибирати та готувати їсти, казав, що у майбутньому хоче стати кухарем. Роман завжди мав дуже багато друзів. До 5 класу навчався у Хом’яківці, а згодом — у Марківцях. «Роман любив історію та українську мову і літературу, брав участь у шкільних концертах і вечорах. Від мене перейняв уміння співати, а ще танцював, розповідав гуморески, – згадує пані Ольга. Після закінчення 9 класу вступив до Івано-Франківська, у професійно-технічне училище №21, здобув фах токаря. З честю та гідністю Роман Калинчук відслужив строкову службу. Повернувшись додому, молодий чоловік поїхав у Чехію на заробітки.

У 2003 році познайомився з майбутньою дружиною, яка також проживала у Хом’яківці. У серпні 2004 року в подружжя народилася донька Софія. Далі так склалося, що пара довго разом не прожила, та чоловік, коли приїжджав з-за кордону додому, завжди приходив до доньки. Чоловік хотів будувати своє житло, отож працювати доводилося дуже багато. «Тато працював і вдома, трудився на будовах, разом з дядьком Василем займався євроремонтами. Удома любив готувати. У нього добре вдавався борщ і смажена картопля. Він веселий був, щирий, простий», – говорить донька Софія.

У лютому 2022-го чоловік стривожено зателефонував матері з Івано-Франківська, де працював: «У нас війна!». А як приїхав додому, то рішуче сказав, що йде воювати. 3 березня 2022-го Роман Калинчук вже був у військкоматі. Служив воїн у 50-ому полку імені полковника Семена Височана. Був солдатом, стрільцем 1 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону в/ч 1241 Західного ОТО Національної гвардії України. Мав позивний «Калина», від прізвища.
Спочатку солдат служив у Надвірній, а в травні 2023-го поїхав на фронт. «Син часто мені телефонував, коли мав таку змогу. Як почав ходити на позиції, то попереджував, що може не дзвонити кілька днів», – каже мама. Доньці Роман залишив про всяк випадок номер побратима. Разом з побратимами чоловік захищав Україну на Луганщині й Бахмутському напрямку.Часто втрачав дорогих серцю побратимів. Це вплинуло на стан здоров’я бійця. У серпні 2023-го повернувся з фронту до Івано-Франківська та став сильно хворіти. «У нього двічі був тяжкий коронавірус, хвороба вразила легені, в нього пухли ноги»,-із сумом каже мама Ольга.

5 червня 2024-го року бійця не стало. Він помер у частині. За день перед смертю Роман Калинчук встиг побувати удома. Перед смертю ще говорив з мамою, казав, що дуже слабкий, і йому важко розмовляти. Поховали воїна у рідному селі. Нагороджений подякою від міського голови Тисменицької громади, медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину», нагрудним знаком «За доблесну службу». На фасаді Будинку культури у Хом’яківці є меморіальна дошка на честь захисника України.