# ***Ігор Цибенко: від фронту до перемог у спорті та житті 🏅***

💪Історія Ігоря Цибенка з П’ятихаток – це приклад справжньої мужності, незламності та віри в життя. Війна забрала в нього здоров’я, але не силу духу. Сьогодні він – ветеран, спортсмен, столяр і людина, яка надихає інших не здаватися, попри всі випробування долі 🌟. Його шлях – від фронту до європейських спортивних п’єдесталів – доводить, що навіть після найтемніших днів обов’язково настає світло ☀️.

Ігор Цибенко народився в селі Троїцьке П’ятихатського району. У перший рік життя разом із родиною – мамою Іриною Анатоліївною, братом Віктором, сестрами Юлією та Оленою – переїхав до міста П’ятихатки. Згодом у сім’ї з’явився ще один син – Дмитро. Ігор навчався у П’ятихатській загальноосвітній школі № 3. У дитинстві та юності захоплювався спортом, особливо легкою атлетикою 🏃. Після закінчення школи вступив до Професійно-технічного училища № 2 міста Дніпро, де здобув фах машиніста тепловоза. У 2014 році влаштувався на роботу до П’ятихатської колійно-машинної станції, там працював машиністом залізнично-будівельних машин.

🪖У 2015 році Ігор розпочав строкову службу в місті Одеса, у військовій частині №3012 Національної гвардії України. Саме тоді він вирішив здобути звання сержанта. Для цього молодий чоловік пройшов двомісячні підготовчі курси, а згодом продовжив навчання у Сержантській школі, що розташована в місті Золочів Львівської області. Після успішного завершення навчання Ігор отримав звання молодшого сержанта 🎖️.

Згодом, у 2015 році, Ігорю Миколайовичу запропонували стати на захист України в межах Антитерористичної операції. Недовго розмірковуючи, він погодився, адже завжди вважав своїм обов’язком боронити територіальну цілісність держави та захищати рідних 🇺🇦. Ігор підписав контракт і проходив службу в місті Маріуполь Донецької області у складі окремого загону спеціального призначення «Азов». У зоні АТО він перебував півроку, після чого повернувся додому та відновив роботу на попередньому місці.

У 2018 році Ігор вирушив працювати за кордон, однак завжди підтримував тісний зв’язок із рідними, періодично приїжджаючи додому під час відпусток. Під час одного з таких приїздів доля подарувала йому зустріч зі Сніжаною 💕. Між молодими людьми спалахнули щирі почуття, які у 2021 році об’єднали їх у міцну родину 👨‍👩‍👧‍👦. Нині подружжя виховує двох чудових дітей – 12-річну доньку Олександру та 4-річного сина Єгора.

На початку повномасштабного вторгнення Ігор Миколайович перебував за кордоном. Дізнавшись про страшну біду, що прийшла в Україну, він одразу вирушив на батьківщину. Уже з перших чисел березня чоловік був удома. Він звернувся до Територіального центру комплектування, щоб стати на захист рідної держави та своїх близьких, – і вже ввечері 9 березня тримав автомат у руках на нульових позиціях у складі 762-го окремого штурмового полку.

💬Про свої перші враження від великої війни Ігор Миколайович розповідає: *«Ніхто не був готовий до такого жаху й такого масштабу. Порівняно з досвідом в АТО – це в мільйон разів страшніше… Мені допомагав попередній бойовий досвід, та все одно було неймовірно важко. Але я розумів, куди і навіщо прийшов. Хотілося одного – якнайшвидше закінчити цю війну».*

3 вересня 2023 року – день, який назавжди змінив життя військового. Під час бойових дій поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Ігор втратив ногу на полі бою. Після поранення для захисника розпочався надзвичайно складний період, який він згадує з болем в очах. Проте додає: *«Чи шкодую я, що пішов захищати Україну? Однозначно – ні! Я йшов на війну свідомо, знаючи, що може статися. Це мій громадянський обов’язок – і я робив усе, щоб наблизити мир на нашій землі»*.

За відвагу та незламність Ігор Миколайович відзначений низкою почесних нагород 🏅. Він має «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного, медаль «За поранення» від міністра оборони Рустема Умєрова, орден «За мужність» ІІІ ступеня, підписаний Президентом України Володимиром Зеленським, відзнаку «Захиснику Вітчизни» від міського голови Дніпра Бориса Філатова, а також посвідчення та медаль учасника бойових дій.

Після поранення Ігоря дуже підтримували рідні та близькі, передусім дружина з дітьми ❤️. Вони допомагали йому в реабілітації, підбадьорювали добрим словом, теплими обіймами й просто своєю присутністю. Вагому роль у житті Ігоря Цибенка відіграє побратим і колега Володимир на прізвисько «Фізрук», який запропонував військовому спробувати для себе новий вид спорту – веслування на ялах 🚣. Тричі Ігор відмовлявся, а на четвертий – погодився й уперше вийшов на воду з командою на Монастирському острові в місті Дніпро.

У жовтні 2024 року Ігор Цибенко у складі команди «Титани» з Дніпропетровщини став чемпіоном Європи 🥇. Золоті нагороди спортсмени привезли із змагань у Греції, де виступали на ялах у складі першої команди під керівництвом ветерана Олександра Півторацького. Цього року Ігор Миколайович уже у складі збірної України також виборов призове місце – спортсмени здобули заслужену бронзу 🥉, змагаючись із найсильнішими українськими та європейськими командами.

Окрім активних тренувань, до звичного життя Ігоря повертає і робота 🔨. Нині він успішно працевлаштований у місцевого підприємця, де працює столяром. Разом вони продовжують розвивати деревообробну справу, яку підприємець розширив завдяки гранту за програмою «Власна справа». Ігор відповідально ставиться до роботи, підходить до неї з творчістю та натхненням, а створене для нього комфортне робоче місце стало прикладом успішної співпраці ветерана та роботодавця.

Ігор Миколайович ділиться, що його дуже непокоїть моральний стан багатьох ветеранів російсько-української війни. Чоловіки часто почуваються знедоленими через фізичні та душевні травми, тож нерідко звертаються до шкідливих звичок, намагаючись приглушити свій біль. Сам Ігор згадує, що в подібному пригніченому стані його підтримав колега, який розповів історію власної реабілітації та надихнув рухатися далі 💬. Таку руку допомоги готовий простягнути кожному ветерану й сам Ігор:* «Пишіть мені, телефонуйте – я завжди готовий вислухати, підтримати й не дати лихим думкам дістатися до голови»*, – звертається він до побратимів. З цією метою він долучається до різноманітних заходів, тренінгів та зустрічей, які проходять на місцевому рівні у ветеранському просторі П’ятихатської громади 🤝. Ігор вважає, що це – гарна ініціатива для адаптації ветеранів, налагодження їхньої співпраці та комунікації з місцевою владою. У хабі захисники діляться своїми потребами, проблемами і просто спілкуються в колі однодумців.

Ігор Цибенко також розповідає про свої плани на найближчий час: *«Хочу створити п’ятихатську команду ветеранів із веслування на ялах 🚣‍♂️. Впевнений, охочі обов’язково знайдуться! Це дуже надихає, розвантажує і заряджає позитивом»*.

🌟Життя Ігоря Цибенка – це історія про силу волі, віру в себе й любов до України ❤️🇺🇦. Він не лише повернувся до повноцінного життя після поранення, а й допомагає іншим ветеранам знайти власний шлях до відновлення. Ігор доводить, що справжній воїн не зупиняється після втрат – він просто продовжує боротьбу, але вже на іншому фронті: у праці, спорті, родині та добрих справах.