Іноді “дякую” — це не слово. Це тиша. Це клубок у горлі. Це очі, в яких стоять сльози.
У день “Дякую!” учні Липниківського ліцею разом із педагогами вирушили до наших військових. Сьогодні сильний мороз і багато снігу. Холод щипав щоки, дорога була важкою… але діти пішли до тих, хто щодня стоїть між нами і війною. Хто далеко від дому, але поруч із нами своїм захистом.
Учні несли з собою гарячий обід і тепло дитячих сердець. А у відповідь отримали значно більше — відчуття захищеності й тиху, глибоку вдячність за кожен прожитий нами день.
Діти говорили прості слова: “Дякуємо за мир. Дякуємо за спокій. Дякуємо, що ви нас оберігаєте”.
А насправді в цих словах було все — страх, надія, віра і любов. Після повернення додому ліцеїсти поклали квіти до меморіальних дошок загиблих воїнів. Бо не маємо права дякувати лише живим. Бо пам’ять — це теж вчинок. За кожне ім’я, за кожне життя, за кожну зламану, але нескорену долю.
Низький уклін вам, наші Захисники.
Живим — за те, що стоїте.
Полеглим — за те, що віддали все.
Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми живемо — завдяки вам. 💙💛