Іноді хочеться мовчати🤐
Але мовчання – це теж позиція. І сьогодні я не буду мовчати.

Я звертаюся поіменно до депутатів, які свідомо ігнорують сесії ради: це Лідія Корякіна, Руслан Євгенійович (Шпитковський), Оксана Євтушенко, Ніна Яковенко, Олександр Петров.

Поки ви міряєтесь амбіціями, наші військові воюють за право всіх нас жити. У тому числі і за вас. Військові зараз – це головне. Важливіше за особисті образи, внутрішні конфлікти, політичні ігри та демонстративне «я не прийду».

Їхня самовідданість має бути предметом найвищої поваги – і в суспільстві, і в нашій конкретній раді.

Тому коли я бачу ігнорування та фактичний саботаж сесій, на яких ухвалюються рішення про передачу військовим життєво необхідних речей і засобів, мене це не просто обурює – це лякає. Бо це не про політику. Це про примітивність такого підходу.

Не подобається голова чи секретар ради? Маєте особисті претензії? Та будь ласка. Ми і не маємо всім подобатись, ми тут не для того.

Але яке це має відношення до військових?
Коли власне ЕГО стає важливішим за тих, хто зараз у окопах – це вже не позиція.
Це знецінення людей, які захищають не посади й не кабінети, а вас особисто.

Мені соромно🤦🏻‍♀️
Особливо перед депутатом, який долучається до засідання з передової, щоб був кворум, тоді як ви не може дійти з сусідньої вулиці.

Мовчати там, де маєш голос – це не нейтралітет. Це теж позиція. Така, що коли хтось воює з ворогом, ви уникає відповідальності.
І цю позицію, сподіваюся, бачить громада.

P.S. cесію таки провели, машину військовому з Мигалок передали, завтра оформимо. Не сподіваюсь достукатись до депутатів, сподіваюсь, що громада зробить висновки.

@додати у вибране